У старовинній книзі з бібліотеки монастиря два монахи
прочитали, що на краю світу є таке місце, де сходяться небо з
землею. І ось вони вирішили відшукати його, пообіцявши, що не
повернуться доти, доки не знайдуть.
Мандруючи по світу, вони наражалися на безліч небезпек,
витримували спеку і холод, терпіли страшні злигодні, які часто
супроводжують паломництво. Долали тисячі перешкод, які спроможні
були відвернути людину від її мети. Та все-таки монахи
витримали.
Вони знали, що в тому місці, яке вони шукають, мають бути
двері, в які достатньо лиш постукати, щоб побачити Бога лице в
лице.
Знайшли двері. І, не роздумуючи й миті, зі щемом у серці
постукали.
Двері повільно відчинилися. Стривожені, монахи увійшли і...
опинилися у власній келії свого монастиря. Одного разу до рабина Менделя з Коцк прийшли вчені гості.
Вони довго веселилися, аж раптом господар запитав:
– Де живе Бог?
Ті засміялися і відповіли:
– Що за дивне питання? Чи ж всесвіт не є повний Його слави?
Але рабина не задовільнила така відповідь. Він похитав
головою і сказав:
– Бог живе там, куди ми дозволимо Йому увійти.
І це є найважливіше у нашому житті – дозволити Богові
увійти. Але дозволити Йому увійти можемо тільки туди, де самі
перебуваємо, де живемо правдивим життям, – тобто у серце.
“Стою при дверях і стукаю”, – каже Господь у Біблії.
Чи відчиниш ти Йому сьогодні двері свого серця?
|
