Вівторок, 17.10.2017, 03:44
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Жовтень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » 2009 » Жовтень » 9 » ДВА МАНДРІВНИКИ
23:04
ДВА МАНДРІВНИКИ
Двоє мандрівників піднімалися звивистою стежкою вгору,
холодний вітер дув їм просто у лице. Ось-ось мала початися
снігова буря. Між скелями вже було чути свист страшного вихору.
Йти було все важче і важче. Вони знали. Що якщо вчасно не
дійдуть до притулку, то загинуть у сніговій заметілі.
Мандрівники вже зовсім вибилися з сил, а густий холодний
сніг заліплював їм очі. Нараз почули сильний стогін із прірви.
Якийсь бідолаха упав туди і благав про допомогу.
Один сказав:
– Це доля! Той чоловік – засуджений на смерть. Поспішаймо,
бо скінчимо так, як він.
І прискорив крок, нахиляючись вперед. Другий, натомість,
пожалів бідолаху і спустився вниз. Знайшов його, завдав собі на
плечі й продовжив далі свою мандрівку вже з важкою ношею.
Темніло. Стежку було ледь видно. Мандрівник, який допомагав
пораненому, уже геть знесилів. Несподівано він побачив світло в
колибі. Це додало йому сили. Та раптом ногою зачепив за щось
тверде, що лежало поперек стежки. Нахилився і сповнився жахом:
під снігом лежав уже закостенілий його товариш по подорожі. А
милосердний мандрівник уникнув смерті тільки тому. Що докладав
усіх сил, аби врятувати того бідолаху, який упав у прірву.

Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її
дратувало. Багато вимагають в школі, вдома, надто багато... Та
ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації...
Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамі просто в
очі, голосно сказала:
– Мамо, мені вже обридли твої повчання. Чому, натомість, не
обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не поможе мені більше
від твоєї ласки.
Мати дуже здивувалась. Очі дочки благали обіймів. Непевним
голосом і майже з плачем сказала:
– Хочеш... ти хочеш, щоб я тебе обняла? Знаєш, я також хочу,
щоб ти мене обняла...
І вони обнялись, зі сльозами радості в очах. Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретного вияву
любові. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити
наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й суворою
маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої “слабкості”.
Але тільки тепло серця може врятувати нас від великого
холоду нашої епохи.

Переглядів: 715 | Додав: Natashka | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Учебные метериалы Львов