У джунглях, недалеко від села, жила сім’я мавп. Єдина річ,
яка їх цікавила, був вогонь. Вони приглядались до полум’я, що
витанцьовувало червоними язиками в хатах, а ще більше на
подвір’ях, де навколо нього з вдоволеними лицями сиділи селяни.
Одного досить холодного вечора мавпи побачили світлячка, що
блимав між листям на кущі. Вони подумали, що то була іскорка
тієї дивної речі, яка огрівала людей, і дбайливо взяли його.
Прикривши його сухою травою і гілками, мавпи простягали руки до
нього та скрекотіли від задоволення, думаючи, що гріються. Одна
навіть почала дути на світлячка, бо багато разів бачила, що так
роблять люди.
За цим усім з дерева спостерігала пташка з золотими
крильцями. Їй стало шкода тих бідних мавп, вона злетіла до них і
сказала:
– Приятелі, ви обманюєтесь – це не вогонь... Це – тільки
світлячок!
Але мавпи, невдоволені, прогнали її геть, і стали ще
сильніше дути на нього.
– Ви обманюєтесь! – повторювала пташка, літаючи над мавпами,
що юрмилися довкола купки сухої трави і гілок. – Заховайтесь де
інде від холоду!
Одна з мавп дуже розгнівалась, схопила пташку з золотими
крилами й убила її. І знову всі почали дути на світлячка.
Через ніч усі повмирали від холоду. “Хоч як багато чудес Він учинив перед ними, вони не вірували
в Нього, щоб збулося слово пророка Ісаї, який сказав: “Він
засліпив їм очі й заціпенив їм серце, щоб очима не бачили, щоб
серцем не розуміли і не навернулися, щоб Я їх вигоїв” (див.: Йо.
12, 37-40).
Тому багато людей вмирає від холоду.
|
