Субота, 20.04.2024, 09:14
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[38]
Право [0]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Файли

Всього матеріалів в каталозі: 39
Показано матеріалів: 31-39
Сторінки: « 1 2 3 4

Кожна людина свідомо чи несвідомо керується у своїй діяльності певними правилами, тобто зразками належної поведінки, її моделями. Ці правила різноманітні як за змістом (регулюють відносини людей у різних сферах громадського життя – побутові, сімейні, з приводу власності, здійснення політичної влади і т.д.), так і за способами виникнення (можуть установлюватися різними організаціями громадян, органами держави чи складатися історично, у процесі розвитку людства). Без існування правил, що регулюють поведінку людей, було б неможливим й існування самого суспільства.


| Переглядів: 7415 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 11.10.2009 | Коментарі (1)

Типологія держав тісно пов’язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою та методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того самого типу можуть мати місце різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншої – держави різного типу можуть мати однакову форму.

Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, завданнями і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і визначається ним.

| Переглядів: 11161 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 11.10.2009 | Коментарі (1)

Очевидно, що кожна річ, яка існує на землі, відіграє якусь роль, для чогось призначена. Іншими словами – виконує якусь функцію. Скажімо, годинник показує час, будинок служить помешканням для людини, одяг захищає її від вітру, сонця та дощу. Однак чи має якесь корисне призначення держава? Очевидно, що так, у зв’язку з чим можна вести мову і про функції держави.
| Переглядів: 4244 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 11.10.2009 | Коментарі (0)

Право - це......
| Переглядів: 2910 | Завантажень: 0 | Додав: Natashka | Дата: 06.10.2009 | Коментарі (0)

1. З якого віку наступає відповідальність дітей за злочини?

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України (КК) кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
Також до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

2. Яке покарання може бути визначено дитині?

Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1. Штраф.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Громадські роботи
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
3. Виправні роботи
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
4. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
5. Позбавлення волі на певний строк
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

| Переглядів: 9825 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 02.10.2009 | Коментарі (1)

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначаються Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. №2235-ІІІ.

1. Які є підстави набуття громадянства України?

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про громадянство України» (надалі – Закон від 18.01.2001р. №2235-ІІІ) громадянство України набувається:

1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

2. Хто має право набуття громадянства України за народженням?

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Згідно з ст. 7 Закону від 18.01.2001р. №2235-ІІІ громадянином України за народженням є:

- Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України.
- Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України.
- Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави.
- Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків.
- Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
- Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем.
Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

| Переглядів: 4356 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 30.09.2009 | Коментарі (0)

1. Законодавство України з питань охорони здоров’я дитинства.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

2. Які організації контролюють дотримання законодавства з цього питання?

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.
Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

3. Чи є обов’язковими медичні огляди для неповнолітніх та працівників дитячих закладів?

З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Медичний огляд підлітків є обов'язковим для вирішення питання
про прийняття їх на роботу. Медичні огляди працюючих підлітків
повинні проводитись регулярно, але не рідше одного разу на рік.
Власники та керівники підприємств, установ організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду.
Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.

| Переглядів: 3995 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 30.09.2009 | Коментарі (0)

1. Якими правами наділена дитина з моменту народження?

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обв’язки, незалежно від раси, статі, національності, мови, походження, роду занять, фізичного чи психічного стану здоров’я, майнового, соціального становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до тих чи інших політичних партій та громадських організації тощо.
Цивільна правоздатність виникає у момент народження фізичної особи.
Виділяються особисті немайнові та майнові права.
До немайнових прав відносяться ті права, які довічно належать фізичної особі від народження або за законом. Вони не мають економічного змісту та нерозривно пов’язані із особою. Насамперед особа наділяється усіма правами, що вказані у Конституції. Наприклад право на життя (ст.27), право на охорону здоров’я (ст.49), право на свободу та особисту недоторканість (ст.29) тощо.
Окрім Конституції України, фізична особа наділяється також і тими особистими немайновими правами, що встановлені ЦК, зокрема: право на донорство (ст.290 ЦК), право сім’ю (ст. 291 ЦК), право на ім’я (ст.294 ЦК) тощо.
До основних майнових прав фізичної особи відносяться: право власності (ст.13,41 Конституції, глава 23 ЦК), право на заняття підприємницькою діяльністю (ст.42 Конституції, ст.50 ЦК), право здійснювати будь-які правочини, що не суперечать актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст.203 ЦК), право на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом тощо.
Відповідно до ч.4 ст.26 ЦК фізична особа здатна мати інші права, що не встановлені Конституцією України, іншим законом, якщо вони не суперечать актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. У якому випадку наступає обмеження прав дитини (людини)?

Обмеження прав дитини (людини) може бути встановлені тількі у випадках, які встановлені Констітуцією України и Законами України.
Наприклад, засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним.

3.Чи існують обмеження правоздатності в залежності від віку дитини?

Правоздатність – це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки.
Хоча моментом виникнення цивільної правоздатності фізичних осіб законодавець визначив момент народження, він не припускає, що правоздатність це не природне право особи і вона набуває його одразу у повному обсязі. Законодавець вводить положення, відповідно до якого здатність мати окремі права та обов’язки пов’язується з досягненням фізичною особою відповідного віку, у випадках, встановлених законом. Це пов’язано насамперед з тим, що наявність у фізичної особи окремих суб’єктивних прав до досягнення нею певного віку може призвести до того, що хтось зможе зловживати її правами, а інколи навіть і завдавати шкоди її інтересам.

| Переглядів: 14967 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 30.09.2009 | Коментарі (1)

1. Що таке сім'я, хто має право на створювання сім'ї? Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Створити сім'ю має право людина, яка досягла шлюбного віку (чоловіки – 18 років, жінки – 17 років). Але за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Дитина відноситься до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 2. Якими правами наділена дитина у сім'ї? Дитиною вважається фізична особа до досягнення повноліття (18 років). Малолітньою вважається дитина у віці до досягнення 14 років. Дитина у віці від 14 до 18 років – неповнолітня. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточені, в атмосфері щастя, любові і розуміння та має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві. Дитина повинна бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Цивільним кодексом України, іншими правовими актами, визнаними в Україні. Права, які надані дитині чинним законодавством, можна поділити на особисті немайнові та майнові. 3. Які права дитини у сім'ї відносяться до особистих немайнових? До особистих немайнових прав відносяться ті права, які належать дитині від народження або за законом. Вони не мають економічного змісту та нерозривно пов'язані із самою дитиною. По-перше, дитина має невід'ємне право на життя. Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Батьки повинні забрати дитину із пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я. Якщо батьки не забрали дитину із пологового будинку, то його забрати мають право баб, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування. Батьки повинні не пізніше одного місяця з народження дитини зареєструвати дитину в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Дитині надається прізвище (по прізвищу батьків), ім'я (за згодою батьків) та по-батькові (за іменем батька). Зміна прізвища, ім'я та по-батькові дитини можлива у випадках та в порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України (СК) батьки зобов'язані: - виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; - піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; - забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; - поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Дитина має право на збереження індивідуальності, вільно висловлювати свої думки. Дитина має право на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та займатися мистецтвом. Ніхто не в праві розлучати дитину з батьками, за винятком випадків, коли компетентні органі згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до законодавства, що таке розлучення необхідне в якнакрайших інтересах дитини (наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї тощо). Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ст.152 СК). Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї, звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду. на початок сторінки 4. Як регулюються права батьків та дітей на майно? Відповідно до ст.173 СК України батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), таке майно є власністю дитини. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Ст.176 СК України передбачається обов'язок батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду. Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України (див. «дієздатність неповнолітьної дитини»). Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до Цивільного кодексу України. У разі смерті одного із батьків малолітні, неповнолітні, діти спадкодавця, спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) (ст.1241 ЦК Україин). У випадку спадкування за законом діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, входять у першу чергу спадкоємців (ст.1261 ЦК України).
Переглядів: 0 | Завантажень: 0 | Додав: nazar | Дата: 30.09.2009 | Коментарі (0)

Copyright MyCorp © 2024
Учебные метериалы Львов