Понеділок, 18.12.2017, 01:07
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[38]
Право [0]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Файли »

Джерела права
11.10.2009, 22:15

Право, як система норм, потребує зовнішнього виразу, аби його можна було сприйняти. Таку зовнішню форму воно отримує в джерелах права, під якими розуміють способи вираження та закріплення правових норм.

До джерел права відносять:

  • правовий звичай
  • судовий чи адміністративний прецедент
  • нормативний договір
  • нормативно-правовий акт

Правовий звичай – це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу, ніде в офіційних документах не записане, але визнане державою.

Основними ознаками звичаю, як джерела права, є:

  • тривалість існування (звичай закріплює те, що складалося в результаті тривалої суспільної практики)
  • локальний характер (застосовується серед порівняно невеликих груп людей чи на порівняно невеликій території)
  • санкціонованість (визнання) державою.

Звичай – основна форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві, в умовах родового ладу. Величезне значення як джерела права йому приділялося і при феодалізмі. Перші правові пам’ятки складалися головним чином зі звичаїв. З розвитком правотворчої діяльності держави звичаєве право в значній частині поглинається писаним правом.

Судовий прецедент – це рішення по конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону (прецедент тлумачення)

Для судового прецеденту як джерела права характерні казустичність, множинність, суперечливість, гнучкість.

Казустичність полягає в тому, що прецедент завжди максимально конкретний, максимально наближений до фактичної ситуації, оскільки він виробляється на основі рішення конкретних, одиничних випадків, казусів. Множинність полягає у великій кількості прецедентів. Суперечливість прецедентів у тому, що іноді вони можуть по-різному вирішувати однакові питання. Однак через гнучкість у багатьох випадках існує можливість вибору одного варіанту вирішення справи з декількох.

Судовий прецедент – давнє джерело права. Однак у даний час, як одне з основних джерел права, він застосовується лише в країнах англо-американської правової сім’ї (Великобританія, США, Австралія та ін.)

Адміністративний прецедент подібний до судового. Під ним розуміють рішення органів державної влади чи посадових осіб, що мало місце хоча б один раз і може служити зразком при аналогічних обставинах.

У вітчизняній правовій системі прецедент як джерело права не поширений, однак у таких країнах, як Великобританія, США, Австралія у прецедентах, особливо судових, міститься більшість наявних правових норм.

Нормативний договір – це угода двох чи більше сторін, в результаті якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права

Основна характеристика нормативного договору як джерела права полягає в тому, що він є результатом добровільного волевиявлення сторін, які самі прийняли на себе обов’язок дотримуватись встановлених норм. Ознакою нормативного договору є те, що це договір про правила поведінки. Саме ця ознака відрізняє його від інших договорів, які не мають такої ознаки права, як нормативність.

Нормативні договори виступають основним джерелом міжнародного права. Застосовуються вони також і в конституційному, цивільному, трудовому та деяких інших галузях права.

Прикладом нормативного договору може бути колективний договір, який укладається на підприємстві між трудовим колективом і власником.

Нормативно-правовий акт – це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює чи скасовує норми права

Іншими словами, нормативно-правовий акт – це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права. У нашій правовій системі нормативно правовий акт є основним джерелом права. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі – Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини. Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що:

  • ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх
  • лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним
  • усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів
  • у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:

  • нормативні акти Президента України
  • нормативні акти Кабінету Міністрів України
  • нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим
  • нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом
  • нормативні акти місцевих державних адміністрацій
  • нормативні акти органів місцевого самоврядування
  • нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях
  • нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях
  • інші підзаконні нормативні акти.

Нормативні акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, важливо навчитися визначати момент набрання та припинення ними чинності, а також можливість зворотної дії у часі.

За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, а інші акти – з моменту опублікування. Проте можливі й інші варіанти набрання чинності нормативно-правовими актами. Так, термін може встановлюватися у самому нормативному акті. Якщо нормативний акт не публікується, він набирає чинності з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок закінчення терміну, протягом якого передбачалась його дія, прямого скасування або фактичного скасування іншим актом.

Зворотна дія – це така дія акту на відносини, що існували до його прийняття, за якої припускається, що новий нормативний акт існував на момент їх виникнення. Загальне правило таке: «Норма права зворотної сили не має». Але бувають винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після вчинення правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то такий акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує відповідальність – то не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією, на яку поширюється їх дія. Це може бути держава в цілому, відповідний регіон, адміністративно-територіальна одиниця, підприємство, організація.

Щодо кола осіб, нормативно-правові акти діють на громадян України, а також осіб без громадянства та іноземних громадян, які перебувають на території України. Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання про юридичну відповідальність щодо яких вирішується на підставі міжнародних угод.

Нормативних актів досить багато, у зв’язку з чим вони потребують систематизації. Систематизація нормативних актів – це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів.

Інкорпорація – вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом – загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об’єднання – предметна, хронологічна, суб’єктивна.

Кодифікація – вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Кодекс – кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.

Статути, положення – кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.

Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу.

У різні часи люди послуговувались різними нормативними актами, хоча сфера регулювання часто залишалась однаковою. Для порівняння звернемось до фрагментів «Руської Правди» та чинного нині Кримінального кодексу України, які регулюють відповідальність за вбивство. У чому спостерігається різниця між цими документами?

Див. також:



Категорія: | Додав: nazar
Переглядів: 9976 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Учебные метериалы Львов