Вівторок, 17.10.2017, 03:48
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[38]
Право [0]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Файли »

Форма держави
11.10.2009, 22:10

Типологія держав тісно пов’язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою та методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того самого типу можуть мати місце різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншої – держави різного типу можуть мати однакову форму.

Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, завданнями і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і визначається ним.

Серйозний вплив на форму держави справляють культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійного світогляду, національні особливості, природні умови проживання та інші чинники. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і її органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими об’єднаннями).

Отже, форма держави – це така її складна характеристика, яка містить у собі три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв’язку та взаємодії. Разом з тим форма наявних держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу.

Форма державного правління визначає структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення і розподіл повноважень між ними. За формами правління держави поділяються на монархії та республіки.

Монархія – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється одноособово і, як правило, переходить у спадщину.Основними ознаками класичної монархічної держави є:

  • існування одноосібного глави держави, який користується своєю владою довічно (цар, король, імператор, шах)
  • спадковість верховної влади
  • юридична безвідповідальність монарха

Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. За феодалізму вона була основною формою державного правління. У демократичному суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного правління. У свою чергу, монархія поділяється на абсолютну та конституційну.

Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої верховна державна влада за законом цілком належить одній особі. Виникнення абсолютизму пов’язане з процесом зародження буржуазних відносин і початком розпаду феодалізму. До найбільш істотних рис абсолютної монархії відносяться ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосередньому підпорядкуванні та розпорядженні постійної армії, поліції і розвинутого бюрократичного апарату.

Конституційна (обмежена) монархія – це така форма правління, за якої влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай таке обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх при цьому не в праві змінити основний закон.

Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Формально вона не втратила свого значення в ряді країн Європи та Азії й досі.

Конституційна монархія буває парламентською та дуалістичною.

Парламентська монархія має такі ознаки:

  • уряд формується з представників партії (чи партій), що отримали більшість голосів на виборах у парламент
  • лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць, стає главою уряду
  • у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха є символічною
  • законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом
  • уряд відповідно до конституції несе відповідальність не перед монархом, а перед парламентом.

Прикладами такої монархії можна вважати Великобританію, Бельгію, Данію.

За дуалістичної монархії державна влада носить подвійний характер: юридично і фактично розділена між урядом, який формує монарх, та парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871-1918), зараз існує у Марокко.

У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але й релігійне управління країною. Такі монархії називаються теократичними (Саудівська Аравія).

Республіка – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється органами, обраними населенням на певний строк.

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

  • існування одноособового чи колегіального глави держави
  • виборність на певний строк глави держави та інших верховних органів державної влади
  • здійснення державної влади не за власною волею, а за дорученням народу
  • можлива юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом.

Республіканська форма правління найперше сформувалась у Афінській державі. З розвитком громадянського суспільства вона видозмінювалась, здобувала нових ознак, все більше наповнювалась демократичним змістом. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані.

Парламентська республіка – різновид сучасної форми державного правління, за якої верховна роль в організації державного життя належить парламенту.

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з кола депутатів, що належать до партій, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд несе колективну відповідальність перед парламентом за свою діяльність. Він залишається при владі доти, поки в парламенті має підтримку більшості.

Як правило, глава держави в подібних республіках вибирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою.

Парламентарна форма республіканського правління вибудовує таку структуру вищих органів державної влади, за якої реально забезпечується демократизм громадянського життя, свобода особи, соціальна справедливість. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Австрію, Швейцарію, Ісландію, Ірландію.

Президентська республіка – один з різновидів сучасної форми державного правління, за якої повноваження глави держави і глави уряду поєднуються у руках президента.

Найбільш характерні риси президентської республіки:

  • позапарламентський метод обрання президента та формування уряду
  • відповідальність уряду виключно перед президентом
  • ширші, ніж у парламентарній республіці, повноваження глави держави

Президентськими республіками є США, Російська Федерація.

Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їх розмаїтість, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду. Наділяється він також й іншими важливими повноваженнями: має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандувачем, оголошує надзвичайний стан, накладає вето на закони, головує в уряді тощо.

У країнах Латинської Америки та СНД часто мають місце «суперпрезидентські» республіки. За цієї форми республіки глава держави та виконавча влада є практично неконтрольовані законодавчою і судовою владою. Це особливий конгломерат традиційної форми з напівдиктаторським управлінням.

Змішаною республікою є держава, у якій поєднуються риси президентської та парламентської республіки. Як правило, тут наявний президент, який обирається народом, проте не має значних повноважень щодо впливу на діяльність виконавчої влади і змушений ділити їх з парламентом. Якщо при цьому повноваження президента домінують, мова йде про президентсько-парламентську республіку (наприклад – Франція, Україна до реформи 2006 року), в іншому разі наявна парламентсько-президентська модель (Україна).

Форма державного устрою – це національна та адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між її складовими частинами, центральними і місцевими органами державного управління та влади.

За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основні групи: унітарні, федеративні, конфедеративні.

Унітарна держава – це єдине, цілісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого підкоряються центральним органам влади і не володіють ознаками суверенітету.

Унітарна держава має такі риси:

  • єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі та судові органи
  • одну конституцію, єдину систему законодавства, єдине громадянство
  • відсутність державного суверенітету у складових частини держави (областей, округів, провінцій, графств)
  • усі зовнішні міждержавні зносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені.

До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

Федерація – це добровільне об’єднання відносно самостійних державних утворень в одну союзну державу.

У різних країнах федеративний державний устрій має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами створення конкретної федерації, національним складом населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять до її складу.

Разом з тим, можна виділити риси, що характерні для більшості федеративних держав, а саме:

  • територія федерації складається з територій її окремих суб’єктів: штатів, земель, республік
  • верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам, хоча суб’єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи
  • у більшості федерацій існує союзне громадянство та громадянство федеральних одиниць
  • при федеральному державному устрої у парламенті є палата, що представляє інтереси членів федерації
  • зовнішньополітичну діяльність тут здійснюють союзні органи, які офіційно представляють федерацію у міждержавних відносинах.

До федеративних держав відносяться такі держави, як США, Бразилія, ФРН, Російська Федерація та ін.

Конфедерація – це юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їхніх загальних інтересів.

При конфедеративному устрої члени конфедерації зберігають свої суверенні права як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах.

При порівнянні з федеративним устроєм конфедерація характеризується такими рисами:

  • на відміну від федерації, не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів
  • не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету
  • зберігає громадянство держав-суб’єктів
  • держави можуть домовитись про існування єдиної грошової системи, єдиних митних правил тощо.

Зазвичай, конфедеративні держави не довговічні. Вони або розпадаються, або перетворюються у федерацію. Конфедераціями були Німецький союз (1815-1867), Швейцарський союз (1815-1848), США на початковому етапі заснування. Тепер прикладом конфедерації може бути Європейський Союз.

Форма державного режиму – це сукупність методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).

Демократичному режиму притаманні такі методи функціонування влади, які реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав та інтересів.

Демократичний режим має такі ознаки:

  • базується на законах, що відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства
  • основними принципами діяльності державної влади визнаються плюралізм думок та свобода слова
  • реально забезпечуються права і свободи громадян
  • реалізується ефективна система контролю населенням державної влади
  • гарантується незалежне правосуддя.

Недемократичному режиму притаманні такі ознаки:

  • повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям
  • одержавлення усіх суспільних організацій (профспілок, молодіжних та спортивних організацій тощо)
  • позбавлення людини більшості суб’єктивних прав (хоча формально вони можуть проголошуватися)
  • порушення законності, ліквідація правових засад суспільного життя
  • мілітаризація громадянського життя
  • ігнорування інтересів національних меншин
  • відсутність свободи совісті та релігійних переконань.

Недемократичний режим може встановлюватися як за монархічної, так і за республіканської форми правління, однак, будучи запереченням принципів парламентаризму, він не може співіснувати з парламентською монархією чи республікою.

Категорія: | Додав: nazar
Переглядів: 8813 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Учебные метериалы Львов