Середа, 12.12.2018, 22:53
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[38]
Право [0]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Файли »

Поняття права, його ознаки, функції та джерела
31.10.2009, 19:52
§ 2. Поняття права, його ознаки, функції та джерела Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те, що вони виникають, коли формується держава; встановлюються або санкціонуються державою; виражають волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішню узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обо’язків; формально визначені та мають чітке визначення форми зовнішнього вираження. Праву як особливому виду соціальних норм притаманні певні ознаки. Основними вважають такі: – нормативний характер, тобто право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; – норми, що мають загально-обов’язковий характер, поширюються на всіх учасників правовідносин і виконуються без виключень і незалежно від ставлення до норм; – у нормах виявляється воля держави; – право – це система норм, тобто правові норми – це не просто сукупність, а єдина система, що діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та складається з інститутів і галузей, що регулюють однорідні суспільні відносини; – це система формально-визначених норм, зміст яких закріплено в тексті правового документа; – право гарантоване державою, яка охороняє та забезпечує його силою державного примусу; – право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов’язків. Отже, право це – система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин. Право – це соціальне явище, що може розглядатися як єдність об’єктивного та суб’єктивного. Поняття “право” у юридичній літературі вживається у різних значеннях. Насамперед, право розуміється як певна об’єктивна реальність, один із видів соціальних норм, що діють у державі. Крім того, право – міра дій конкретної особи (у цих випадках вживається термін “суб’єктивне право”). Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об’єктивного до суб’єктивного права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Основною її вимогою є відповідність соціальним, економічним, політичним та іншим факторам об’єктивної діяльності, що викликали її до життя. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації та реалізується в поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною. Суб’єктивне право є закріпленою правовими засобами можливістю чинити активні дії самостійно; вимагати активних дій від інших суб’єктів; звертатись до держави за захистом прав. Активна роль права у житті суспільства знаходить свій вияв через його функції, тобто напрями правового впливу на суспільні відносини. Серед них необхідно виділити регулятивні та охоронні функції права. Регулятивні функції – напрями правового впливу, спрямовані на забезпечення нормальної організації корисних для людини і суспільства відносин, їх функціонування відповідно до умов об’єктивних законів суспільного розвитку. Розрізняють регулятивну статистичну та регулятивну динамічну функції. Регулятивна статистична функція знаходить свій вияв через вплив права на суспільні відносини шляхом закріплення в тих чи інших правових інститутах. Наприклад, в інституті права власності статистична функція виражена також в інститутах політичних прав і свобод громадян, винахідницького, авторського права та ін. Регулятивна динамічна функція виявляється через вплив на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона знаходить відображення в інститутах адміністративного, цивільного, трудового права, які опосередковують господарські процеси в економіці. Охоронна функція – напрям правового впливу, спрямований на охорону певної системи суспільних відносин, їх недоторканість і відповідно до цього – на витіснення відносин, неприйнятних для існуючого суспільного ладу. Виховна функція права полягає у формуванні за допомогою юридичних приписів такої особистості, яка поважає прийняті демократичним шляхом закони, проявляє правову активність, володіє високим рівнем правової культури. Правові норми, що регулюють поведінку учасників суспільних відносин, повинні бути відомими, вираженими у певних формах (джерелах). Джерела права – це державно-офіційні способи закріплення та зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковість. До джерел права належать: 1) правовий звичай – історично обумовлене неписане правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу. Така форма права у нас майже не збереглася, але була дуже розповсюджена в Україні, особливо на Запорізькій Січі (покарання запорожців за різні провини та злочини); 2) правовий прецедент – рішення суду чи адміністрації з конкретної справи, що розглядалась вперше, яке має загальнообов’язковий характер для вирішення аналогічних справ надалі. Ця форма права розповсюджена у США та у країнах Британської співдружності, іноді її називають англосакською системою права; 3) нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою. Нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. Закон – це нормативний акт, що приймається органом влади чи референдумом в особливому порядку, регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу (Конституція, конституційні закони, звичайні закони). Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що приймається на основі та відповідно до закону. Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяються на: – загальні, що поширюються на всю територію та населення держави (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України); – відомчі, що поширюються на певну сферу суспільних відносин (акти міністерств, відомств і державних комітетів); – місцеві, які мають чинність на території певної адміністративної одиниці (акти місцевих органів виконавчої влади); – локальні акти, що регламентують діяльність конкретних підприємств і поширюються на їх працівників (накази та розпорядження адміністрації підприємств, установ та організацій); 4) нормативний договір – документ загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою; 5) міжнародно-правовий акт – документ міжнародного співтовариства, який з санкції держави поширюється на її територію.
Категорія: | Додав: nazar
Переглядів: 9511 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.1/15
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2018
Учебные метериалы Львов