Середа, 20.09.2017, 20:22
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[38]
Право [0]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Файли »

Правопорушення
11.10.2009, 22:24

Поведінка людей у суспільстві, врегульована нормами права, може бути правомірною і неправомірною (протиправною).

Правомірна поведінка – це така поведінка, що відповідає вимогам права. Протилежністю правомірної поведінки є поведінка неправомірна, або правопорушення, яким визнається винна протиправна поведінка деліктоздатної особи, що тягне за собою юридичну відповідальність.

Таким чином, можна навести низку ознак правопорушення:

  1. Це акт поведінки людей, активна дія або навіть і бездіяльність (наприклад, ненадання допомоги, невиконання умов договору тощо). Правопорушення не буде, якщо загибель людей чи втрата майна викликана якими-небудь природними катаклізмами (повінь, землетрус), а не вчинками людей
  2. Це діяння, заборонене саме нормами права. Поведінка, що не відповідає іншим соціальним нормам (моральним, корпоративним або звичаєвим), не буде правопорушенням, якщо вона не заборонена правом
  3. Воно заподіює шкоду охоронюваним правом суспільним відносинам, порушує суб’єктивні права їх учасників. Тобто, це діяння шкідливе (іноді говорять – суспільно небезпечне). Якщо поведінка порушує чиїсь права, не охоронювані правовими нормами, то така дія також не буде правопорушенням
  4. Це винне діяння. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно. Без цієї ознаки (через малолітство, психічну хворобу або інші обставини) діяння не матиме ознак правопорушення
  5. Це діяння особи, здатної нести юридичну відповідальність, деліктоздатної особи. Наприклад, для того щоб нести відповідальність за вчинений злочин, особа повинна досягти певного віку та бути осудною
  6. За здійснення правопорушення особа зобов’язана нести юридичну відповідальність – терпіти визначені правом несприятливі наслідки особистого чи майнового характеру.

Правопорушення зазвичай поділяють на види у залежності від ступеня суспільної небезпеки. За цим критерієм розрізняються злочини і проступки.

Злочин – це винне протиправне діяння, що порушує норми кримінального права і наносить шкоду найбільш важливим суспільним відносинам. Злочини – найтяжчий вид правопорушень, тому їх вчинення тягне застосування заходів кримінального покарання. Оскільки норми кримінального права охороняють найбільш важливі суспільні відносини, вони виділені в спеціальну галузь права.

Проступки – це всі інші правопорушення, не визнані злочинами. Вони характеризуються меншим ступенем суспільної небезпечності.

Залежно від того, у якій сфері життя були вчинені проступки, від виду порушених норм права, від характеру завданої шкоди і застосовуваних до порушника санкцій, виділяють цивільні, адміністративні та дисциплінарні проступки.

Цивільні проступки – це правопорушення, які шкодять врегульованим нормами цивільного права майновим та пов’язаним з ними особистим відносинам, а також відносинам, врегульованим низкою норм трудового, сімейного, аграрного права. Санкції за їхнє здійснення носять в основному правовідновний (компенсаційний) характер.

Адміністративні проступки – це правопорушення, які шкодять суспільним відносинам у сфері державного управління, врегульованій нормами адміністративного, фінансового, екологічного та деяких інших галузей права. Адміністративні проступки перешкоджають нормальній виконавчій та розпорядчій діяльності державних органів, зазіхають на суспільний порядок, права та законні інтереси громадян. Санкції за їх здійснення носять каральний характер.

Дисциплінарні проступки – це правопорушення, які шкодять внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій. Вони підривають службову, військову, виробничу дисципліну і заважають нормальному функціонуванню відповідних організацій. Санкції за їх здійснення також носять каральний характер.

Для вирішення питання, чи вчинила особа певне протиправне діяння, юристи винайшли модель юридичного складу правопорушення, під якою розуміють сукупність його обов’язкових елементів. Знання про такий юридичний склад застосовуються при кваліфікації правопорушень: якщо який-небудь з елементів відсутній, немає і самого правопорушення.

До елементів складу правопорушення належать його об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Об’єкт правопорушення – це охоронювані правом суспільні відносини, яким наноситься шкода. Об’єктом правопорушення не є викрадені речі, заборговані гроші чи підроблені документи. Ним завжди виступає порушене суб’єктивне право: право власника на володіння майном, право кредитора чи продавця на одержання грошей, право держави на здійснення державного управління тощо.

Об’єктивну сторону правопорушення складають ті елементи протиправної поведінки, що характеризують її зовнішній прояв. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони правопорушення є саме діяння, його шкідливі наслідки та причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Протиправне діяння – це акт поведінки людини, виражений в активній дії чи пасивній бездіяльності. Шкідливі наслідки – це шкода, що заподіюється цим діянням. Причинний зв’язок між протиправним діянням і його шкідливими наслідками – це такий зв’язок між явищами, через який одне з них (причина) є необхідною умовою виникнення іншого (наслідку). Основна властивість причинного зв’язку – необхідність настання конкретних наслідків саме в результаті відповідного діяння, адже можливі ситуації, коли є і протиправне діяння, і шкідливі наслідки, однак причинного зв’язку між ними немає.

До факультативних ознак об’єктивної сторони зазвичай відносять місце, час, спосіб та обстановку здійснення правопорушення.

Суб’єкт правопорушення – це особа, що його вчинила. Таким суб’єктом може бути тільки психічно здорова людина, яка досягла встановленого віку притягнення до відповідальності (кримінальної та адміністративної – 16 років, цивільної – 14 років). Цивільну та адміністративну відповідальність можуть нести не тільки фізичні особи, але й організації.

Суб’єктивна сторона правопорушення розкриває психічне відношення суб’єкта до вчиненого діяння та його наслідків, вказує на спрямованість волі правопорушника. До ознак суб’єктивної сторони відносяться: вина, мотив і мета.

Вина – основна ознака суб’єктивної сторони правопорушення. Під нею розуміють психічне ставлення суб’єкта до діяння і його наслідків. За відсутності вини, тобто без усвідомлення протиправного характеру своєї поведінка та її наслідків, не буде і правопорушення.

Розрізняють умисну і необережну вину. За умисної вини (умислу) особа усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає його шкідливі наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність характеризується тим, що особа передбачає можливі шкідливі наслідки свого діяння, але легковажно розраховує, що зможе їм запобігти, або не передбачає такі наслідки, хоча за обставинами справи повинна була й могла їх передбачати.

Практичний зміст полягає насамперед у розрізненні умислу та необережності. Особа підлягає більш суворому покаранню за умисні правопорушення.

Мотив – це ті внутрішні спонукання, якими суб’єкт керувався при здійсненні правопорушення. Мета – це результат, до якого він прагнув. Мета і мотив також можуть впливати на кваліфікацію правопорушення.

Структурну модель співвідношення елементів складу правопорушення можна зобразити таким чином:

Категорія: | Додав: nazar
Переглядів: 3734 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 1
1  
Норм. здал на 10!

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Учебные метериалы Львов