Субота, 25.11.2017, 04:08
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[44]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Статті »

Адмiнiстративне правопорушення
1. Вступ

Запропонована нижче тема - АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ найбільш цікава в зв'язку з переходам нашого суспільства на якісно новий рівень відносин і як наслідок цього цікава глибока правова реформа навколо державного управління й адміністративного права.
Як правило, вони (адміністративні проступки) регулюються нормами адміністративного, фінансового й інших галузей права і не зв'язані з використанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставляння в митницю товарів і документів для контролю, ушкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань по транзиті).
У боротьбі з правопорушеннями основні зусилля спрямовані на профілактику цих провин і на усунення причин, що їх породжують. Однак це не виключає можливості використання правових санкцій у відношенні осіб, винних у здійсненні адміністративних правопорушень.
Роботу щодо припинення, запобігання і попередження адміністративних правопорушень здійснює велика кількість державних органів і органів місцевого самоврядування. Важливість цієї теми не можливо переоцінити оскільки вона є однією з найважливіших тем в адміністративному праві – оскільки за допомогою вивчення природи правопорушень, , запобігання і їх попередження можливо забезпечити безпеку суспільних відносин, що складаються в сфері державного управління, що охороняються законом.
В цій темі я розгляну такі питання:
– поняття правопорушення;
– загальні риси адміністративних правопорушень;
– види адміністративних правопорушень;
– відмінність адміністративного правопорушення від злочину;
– юридичний склад адміністративного правопорушення;
– види складів адміністративних правопорушень;
– запобігання адміністративним правопорушенням, а саме: адміністративно–попереджувальні заходи;
запобіжні заходи.

2. Поняття адміністративного правопорушення.

Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок - головний елемент людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як похвальні, так і негативні, відношення до проблем дійсності, до оточуючих. Усякий вчинок спричиняє неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне за собою наслідки і для самого діючої особи. Учинок завжди зв'язаний з визначеною відповідальністю людини за свої дії.
У сфері адміністративно-правових відносин учинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки правомірні - тобто такими, що відповідають нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірного поводження є поводження неправомірне, тобто суперечне нормам права. Неправомірне поводження виражається в правопорушеннях, як це випливає із самого терміна, актах, що порушують право, противних йому.
Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Чи іншими словами, під адміністративним правопорушенням, як підставою адміністративної відповідальності розуміється винне, протиправне і суспільно-небезпечне діяння, що посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян і посадових осіб у сфері державного управління.
Діяння, класифіковані як адміністративні правопорушення містяться в наступних кодексах: КпАП, КЗпП, повітряний кодекс, кодекс торгового мореплавання й ін. Поточні закони також установлюють які вчинки є правопорушеннями (наприклад: Закон України" Про корупцію" 1995р., Закон України "Про виняткову морську економічну зону"). Слід зазначити, що у вищевказаному поняття "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок" ототожнюються законодавцем, тобто адміністративний проступок не є особливим різновидом адміністративних правопорушень, а визнається синонімічним терміном, також як і делікт.
У сфері адміністративних відносин вчинок може мати подвійне значення. Кожне окреме правопорушення, як явище реальної дійсності, конкретне: воно здійснюється конкретними особами, у визначеному місці, у визначений час, суперечить адміністративно-правовим нормам, характеризується точно визначеними ознаками. Разом з тим, незважаючи на розходження окремих правопорушень і їхніх видів, усі адміністративні правопорушення, як антисоціальні явища, мають загальні риси:
1. Усяке правопорушення - це вчинок, тобто дія чи бездіяльність. Дія - акт активного поводження (наприклад, порушення правил полю¬вання, користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173 КпАП, незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63). Бездіяльність визнається вчинком, якщо по службовому обов’язкам чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (ухилення від реєстрації або нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192 КпАП, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, ст. 131). Значимість цієї риси полягає в тому, що в ній сховане загальноприйняте положення "за думки не судять". Так, не можна вважати правопорушенням не виявлені через вчинки внутрішній напрям думок, почуття, не тільки позитивні, але і негативні. Розумові процеси не регулюються правом.
2. Однією з рис правопорушення, найбільш очевидної, що випливає із самого терміна, є протиправність, тобто порушення права, його норм (не може визнаватися адміністративним протиправним дія чи бездіяльність, якщо таке не передбачено нормою). Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, що держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів. Вчинок, що не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести відповідальність за вчинки, що не визнавалися правопорушенням у момент його здійснення.
Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечного і не шкідливого для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному праві (ст. 17 КпАП) передбачені обставини, при яких особа, що вчинила протиправні дії, не підлягають відповідальності: особа, яка діяла в стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.), необхідної оборони (тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони) або яка була в стані неосудності (тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).
3. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність (невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків (тобто психічне відношення правопорушника до зробленого вчинку і виражається, насамперед , у тім, що він усвідомлює характер свого вчинку або не усвідомлює, хоча міг і повинний був усвідомлювати. Усвідомлення діяння може виходити з різних обставин і, насамперед зі знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.
Зі сказаного випливає висновок: якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність вини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав особистості і тому не може і не повинне мати виключення.
Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність відповідної заборони в чинному законодавстві. Однак ця обставина не звільняє від відповідальності за зроблене правопорушення. У праві існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Рима діє принцип, відповідно до якого не можна відговорюватися незнанням закону. У сучасних умовах держава і його органи публікують усі нормативно-правові акти, що торкаються права й інтереси громадян і інших осіб. Отже, кожний повинний подбати про знання норм, що регулюють відносини, у які він вступив чи має намір вступити. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності) . Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.
4. Має свідомо-вольовий характер, тобто момент здійснення адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їхньої волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність вільної волі є юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки
5. Обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.
Доволі суперечним є твердження, що адміністративне правопорушення є суспільно небезпечним, тобто таким здійснення якого заподіює збиток. З точки зору кримінального законодавства злочинні вчинки можуть бути лише громадсько небезпечними (закріплено ст. 7 Кримінального Кодексу).
На відміну від цього визначення злочину, визначення статтею 9 КпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін „громадсько небезпечний вчинок” стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони „посягають на ...”, тобто завдають збитків державному і громадському порядку, власності, правам, і свободам громадян, установленому порядку управління.
У юридичній літературі висловлюється думка про те, що суспільно небезпечні лише деякі адміністративні вчинки, що граничать зі злочинами. Є точка зору, що зводиться до того, що всі проступки суспільно небезпечні, але в меншому ступені чим злочин. Зустрічаються твердження, що категорично заперечують суспільну небезпеку адміністративних правопорушень, але визнають їхню шкідливість. Однак адміністративні правопорушення зазіхають на визначені відносини, завдають шкоди правопорядку, а до винного в їхньому здійсненні застосовуються заходи державного впливу. Напрошується висновок про те, що адміністративному проступку притаманна суспільна небезпека, але ступінь її менше, ніж у злочинів, і в зв'язку з цим на порушників накладаються адміністративні стягнення. Якщо встановлена малозначність адміністративного правопорушення, орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, вправі звільнити порушника від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.
Підтвердження даної думки містить стаття 1 Кримінального Кодексу, де йдеться про те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільно небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільно небезпечні діяння є злочинами.
Підкріплює дану точку зору те, що злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені випадки, коли одне й те саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватися як злочин, а на іншому – як адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.
Таким чином можна виділити два види адміністративних правопорушень:
1. Велика частина проступків не граничать з кримінальними злочинами і ні при яких умовах у злочини не переростуть.
2. Граничать з кримінальними злочинами (наприклад, ст.51, ст.173 КпАП). Яскраво виражених і чітко позначених критеріїв, розмежовуючих кримінальний злочин і дві групи адміністративних проступків у нас немає. Таке розмежування варто проводити по визначених ознаках, зазначеним у законодавстві. Наприклад, дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст.51 КпАП) і кримінальне розкрадання (ст. 84 КК України) розрізняємо по вартості викраденого чи по способі викрадення. З погляду законодавця таке розмежування повинне здійснюватися правозастосовуючих осіб (з урахуванням характеру й особистісних особливостей правопорушника). І нарешті, адміністративним вважається чи дія бездіяльність (діяння) з досягненням визначеного результату.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину.

З урахуванням суспільної небезпеки правопорушення прийнято поділяти на двох груп: злочини й інших правопорушення ( проступки, делікти) - адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові. У зв'язку з цим поділом встає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести границю між ними дуже і дуже не просто.
Ця проблема здобуває найбільшу актуальність саме зараз, коли правильне вирішення цього питання у кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов’язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину – до адміністративної, – іміджу правової системи буде завдано шкоди.
Складність цієї задачі полягає в тому, що мова йде про подібні за своїм характером явищах. І зважуватися вона повинна не інакше як відповідно до закону, не порушуючи основних принципів законодавства і не входячи в протиріччя з нормами міжнародного права.
З зіставлення відповідних статей кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення очевидно, що і злочини й адміністративні правопорушення зазіхають на однакові за своїм характером об'єкти, саме в цьому насамперед складається суспільна небезпека - ознака, що визначає їхню матеріальну сутність. Задачі адміністративного і кримінального законодавств складаються в охороні від зазіхань тих самих об'єктів.
Єдина сутність адміністративних правопорушень і злочинів підтверджується також наступною обставиною: "не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законодавством, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі" (ст. 11 Кримінального Кодексу України). Той же принцип виражений і в ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення: "при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням”.
Виходячи з цього, видно, що принципове розходження між злочином і адміністративною провиною полягає в різному ступені їхньої суспільної небезпеки. Цей ступінь визначається інтенсивністю зазіхання, що реально наступили чи потенційно небезпечними суспільними наслідками.
От той критерій, по якому можна і треба розмежовувати провини і злочини. Будучи зробленим навіть при визначених обтяжуючих обставинах, адміністративний проступок не може кваліфікуватися як злочин, якщо його якісна визначеність і ступінь його суспільної небезпеки не виходять за межі проступку. Якщо ж ступінь його суспільної небезпеки істотно підвищується і досягає рівня злочину, то він повинний визнаватися таким і викликати кримінальну відповідальність.
Однією з ознак за якою розмежовуються злочини і адміністративні проступки є введення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний Кодекс.
Злочин – це діяння, яке передбачене кримінальним законом. Адміністративний проступок – діяння, передбачене нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад адміністративних проступків – як законами, так і підзаконними актами. Так положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КпАП України.
Наступна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходів державного примусу.
Так, за скоєння адміністративних правопорушень стаття 24 КпАП передбачає наступні адміністративні стягнення:
1) попередження;
2) штраф;
3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
6) виправні роботи;
7) адміністративний арешт;
8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.
За скоєння кримінальних злочинів передбачені покарання зазначені статтею 51 Кримінального Кодексу, зокрема:
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Відповідно до ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушників і попередження правопорушень. Тому заборонені норми КпАП сформульовані таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.
Відповідно до Кримінального Кодексу, покарання – це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досягнення виправної і превентивної мети покарання. Покарання тягне за собою судимість.
Наступна ознака полягає в тому, що кримінальні справи розглядають тільки суди, і лише визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КпАП надає понад 30 суб’єктам (статті 218-244).
Наступна ознака полягає в пріоритеті кримінальної відповідальності: якщо діяння містить ознаку й злочину, й проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності (стаття 9 КпАП зазначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачена даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності). Накласти на нього за те ж саме діяння й адміністративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідальності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримінальної справи. Отже, адміністративне стягнення, накладене раніше за те саме діяння, повинно бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри покарання.
Є правопорушення, які завжди кваліфікуються як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.
Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від роду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках, щоб полегшити розмежування складів проступків і злочинів, забезпечити правильне застосування санкцій, законодавець закріплює у складах конкретні ознаки.
Так, незаконне полювання кваліфікується як злочин, якщо діяння вчинене повторно, після притягнення винного до адміністративної відповідальності (ст. 85 КпАП). Статтею 180 КпАП передбачена відповідальність за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння батьками, особами, що їх заміняють, іншими особами, а в ст. Кримінального Кодексу йдеться про кримінальну відповідальність за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння особою, у службовій залежності від якої перебуває неповнолітній. Тут схожі проступок і злочин розмежовуються за такою ознакою, як характер стосунків між винними і потерпілими.
Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння, формою провини, мотивом правопорушення та іншими ознаками.

3. Юридичний склад адміністративного правопорушення.

Кваліфікація того чи іншого адміністративного проступку відбувається за допомогою визначення його складу (це еталон, за допомогою якого відбувається " кристалізація" проступку). Склад адміністративного проступку – це сукупність, передбачених законодавцем ознак, що характеризують дане діяння як адміністративний проступок й відокремлюють його від інших правопорушень. Чи іншими словами, склад правопорушення - установлена правом сукупність ознак при наявності яких антигромадське діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Практичне значення складу адміністративного правопорушення полягає в тому, що він являє собою законодавчу модель кваліфікації конкретних адміністративних правопорушень, тобто адміністративне правопорушення повинне бути кваліфіковане в точній відповідності з законом, що передбачає відповідальність саме за це діяння і ніякі відступи від цих вимог неприпустимі, тобто кваліфікація адміністративної провини за аналогією не допускається і є грубим порушенням закону.
Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб’єктивних і об’єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.
Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.
Відповідні статті матеріальної частини адміністративного права застосовуються на основі встановлених правом ознак окремих складів правопорушень, які мають юридичне значення. Визначення складу правопорушення необхідно для виконання трьох функцій складу:
1. Фундаментальна функція, яка означає, що склад проступку виступає як єдина фактична підстава адміністративної відповідальності.
2. Розмежувальна функція, яка означає, що ознаки складу відмежовують один склад від іншого, а також від діянь, що не є адміністративними правопорушеннями чи від діянь, відповідальність за які передбачена іншими галузями права.
3. Гарантійна функція, яка означає, що шляхом опису точних складів адміністративних правопорушень і їхніх об'єктивних ознак, законодавець захищає громадянина від необґрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності.
Існують юридично значимі ознаки складу правопорушення і юридично незначущі ознаки. Отож, правове значення має тільки перша група ознак (наприклад: при вчинені дрібного розкрадання (ст. 51 КпАП) вартість викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать, комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не мають, тобто друга ознака юридично не значуща).
Юридично значущі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, які входять до складу проступку(описані в законі) або конструктивні ознаки; подруге, які не входять до складу проступку.
До другої належять обставини, що пом’якшують (ст.34), обтяжують (ст.35), виключають (ст. 17) відповідальність тощо.
Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу в цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.
Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці оцінки повинні бути закріпленні (описані) в законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного порушення.
Існує, як мінімум, дві точки зору на дану проблему.
Відповідно до першої, ознаки складу проступку розміщуються в статтях Особливої частини КпАП. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи з таких підстав.
По-перше, вона ґрунтується на ототожнені статті Особливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема співвідношення норми права і статті нормативного акта давно привертає увагу вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідження представників кримінального права. З їхніми висновками про те, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може міститися в ряді статей і навіть у ряді статей і навіть у ряді законодавчих актів, оскільки норма – це правило, а стаття законодавчого акта – лише форма викладу законодавця і форма вираження його державної волі, важко не погодитись.
По-друге, аналіз Особливої частини КпАП показує, що диспозиції будь якої статті не містить повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них нема вказівок на вік правопорушника, його осудність, намірі т. п. Ці ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопорушень, закріплюються нормами Загальної частини КпАП.
Відповідно до другої точки зору, адміністративно-правова норма, що закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов‘язковими для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністративна відповідальність; форми вини), і в статтях Особливої частини не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні (особливі) ознаки адміністративних правопорушень. Таке “розчленування” адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин здійснено з єдиною метою: щоб десятки разів не повторювати загальні ознаки при визначенні діяння адміністративного правопорушення.
Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: “Пошкодження таксофонів – тягне за собою накладення штрафу”. Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує таксофон-автомат, то компетентний орган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з’ясування складу будь-якого адміністративного порушення в обов’язковому порядку містить аналіз статей Загальної й Особливої частин КпАП.
Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов’язані і взаємозалежні, тобто їхня сукупність являє собою цілісне системне утворення. Візьмемо для прикладу дрібне розкрадання (ст. 51 КпАП). Самі по собі такі його ознаки, як державне або колективне майно, намір, досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічого вартого осуду не містять. Але коли вони об’єднуються законодавцем у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його склад).
З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, що містяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може бути кваліфікованою за конкретною статтею, на основі норми права, що закріплює даний склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.
Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.
Постійними вважаються і, що чітко визначені правовою нормою, теорією або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований зміст понять: “вік настання відповідальності”, “піднаглядний”, “контрабанда”, “безквитковий проїзд”, “транспортний засіб”, “пішохід”, “торгівля з рук” тощо.
Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, які містяться в банкетних нормах і змінюються підзаконними актами, наприклад, законом установлена відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони лінії і споруд зв’язку (ст. 147), адміністративного нагляду (ст. 187) і т.д. Ці права можуть установлюватися, змінюватися, скасовуватися органами управління, що тягне зміну ознак відповідних складів.
Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями: встановлювалися обмеження часу і місця торгівлі, норм відпуску, заборонявся продаж спиртного особам в робочому одязі і т.п.
Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб. Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звідси і порушення відповідних статей КпАП.
Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 р. Має право своєю вимогою встановити для піднаглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Види складів адміністративних правопорушень.
Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Можна виділити наступні види адміністративних правопорушень:
1. Основні і кваліфікаційні склади. Поділяються в залежності від ступеня суспільної небезпеки. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил переїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).
Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.
Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими – що доповнюють основні.
2. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб’єктом проступку – просто громадянин чи посадова особа. Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначені в ст. 14 КпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративне правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов’язків.
3. Однозначні й альтернативні склади. У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів та матриць особами, відповідальними за дотриманням цих правил.
Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак.
4. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та ін..
Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187).
5. По особливостях конструкції складу адміністративного правопорушення розрізняються матеріальні і формальні склади. Матеріальними називаються склади в який міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків - діяння, чи описується дія саме по собі обов'язково манливий шкідливий наслідок.
Формальними складами називаються ті в який немає обов'язкової ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків ( порушення паспортного режиму). Ознаки складу правопорушення охоплюють його правління як в об'єктивної, так і в суб'єктивної сферах і підрозділяються
на 4 елементи:
1. Об'єкт;
2. Об'єктивна сторона;
3. Суб'єкт;
4. Суб'єктивна сторона.

Суб'єкт адміністративного делікту — не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми протиправними діями шкоду об'єкту посягання. Проте сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не входить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративного права такими є: вік, осудність та спеціальні ознаки.
При розгляді даного елемента складу адміністративного правопорушення слід мати на увазі, що головною передумовою настання адміністративної відповідальності особи, яка скоїла шкідливе діяння, є досягнення нею певного віку. Тому при адміністративно-правовій кваліфікації спочатку належить встановлювати, чи досягла особа передбаченого законом віку, з якого настає адміністративна відповідальність, а вже потім констатувати її осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта адміністративного делікту є виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.
Чинне адміністративне законодавство не надає узагальненого визначення поняття суб'єкта адміністративного правопорушення. Аналіз окремих статей КпАП України вказує, що особа може бути суб'єктом а

Категорія: | Додав: Yura (30.11.2009) | Автор: Юра E
Переглядів: 8297 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.1/9
Всього коментарів: 1
1  
wt5yy45y54y

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Учебные метериалы Львов