Субота, 25.11.2017, 04:08
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[44]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Статті »

Основи державного управління в області адміністративно-політичної діяльності
Управління адміністративно-політичною сферою – одна з провідних галузей управління в Україні. Ця галузь охоплює багато аспектів життя суспільства і держави. Без оборони, національної безпеки, органів внутрішніх справ (правозахисних органів), органів юстиції неможливо уявити відносини людини і держави. Без регулювання зовнішньої політики неможливо здійснювати міжнародних відносин, підтримки та обміну досвідом.
У цій курсовій роботі я розглянув: сферу політичного управління з точки зору адміністративного права, органи управління обороною, національної безпеки, закордонних справ, внутрішніх справ та юстиції України, посадові та службові особи, які працюють в органах управління, їх повноваження, права й обов'язки, а також адміністративну відповідальність за правопорушення, які вчиняють посадові і службові особи під час виконання ними своїх службових обов'язків.
Важливість цієї теми не можливо переоцінити оскільки вона є однією з найважливіших тем в адміністративному праві; оскільки за допомогою цієї сфери здійснюється управління не лише в середині держави, а й за її межами (управління закордонними справами).

ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ОБЛАСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

В адміністративно-правовій теорії і практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності відносяться такі галузі, як оборона, безпека, внутрішні справи, іноземні справи, юстиція. Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є складовою частиною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі займають оборона й органи, що здійснюють управління нею.
Взаємовідносини в системі органів адміністративно-політичної сфери України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань підпорядкованих йому органів.
Для органів адміністративно-політичної сфери є характерним:
– єдність мети діяльності – здійснення єдиної політики;
– єдність завдань – ефективне використання всіх інструментів управління та контролю для забезпечення належної діяльності та обміну, захисту стабільності і безпеки держави;
– єдність функцій – участь у розробці та реалізації політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту інтересів України.

ІІІ. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

1) УПРАВЛІННЯ ОБОРОНОЮ

Конституції України передбачає захист суверенітету і територіальної цілісності своєї території, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, наша держава підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від можливої агресії
Оборона України, як об’єкт управління, являє собою систему політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (ст. 1 Закону України "Про оборону України" ).
Метою оборони є створення необхідних умов для запобігання військового нападу й організації збройної відсічі можливої агресії проти України в будь-який час і при будь-яких обставинах.
Правовою основою оборони держави є Конституція України (28 червня 1996 р.); Закон України від 6 грудня 1991 р. "Про оборону", Закон „Про Збройні Сили України", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" та ін.
Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Ці заходи будуються відповідно до Воєнної доктрини держави.
Організація оборони України включає:
1) прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і загрози;
2) здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, які спрямовані на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;
3) формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави;
4) удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, розвиток військово-промислового комплексу;
5) забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;
6) підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період;
7) створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів;
8) забезпечення охорони державного кордону України;
9) військово-патріотичне виховання громадян України,
10) забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби;
11) захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір.
Правові основи діяльності державних органів щодо забезпечення оборони України.
Забезпечення оборони України здійснюється на основі розмежування повноважень державних органів влади в даній сфері.
Формування і проведення військової політики України, законодавче регулювання питань сфери оборони здійснюються винятково Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради відносяться:
оголошення по представленню Президента України стану війни і висновок світу,
схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України;
затвердження воєнної доктрини і концепції військового будівництва;
затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України;
заслуховування щорічного (позачергового) послання Президента України про стан оборони держави;
схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про напрямок підрозділів Збройних Сил України в іншу чи державу про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
Винятково законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану і зважуються інші питання в сфері оборони.
Важливі функції в сфері оборони покладені на Президента України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина і в цьому зв’язку Президент має велике коло функцій і повноважень внутрішнього та зовнішнього характеру. Тому цілком природньо, що Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України та Голова Ради національної безпеки і оборони України вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності України й постійної бойової готовності її Збройних Сил, зокрема:
– призначає на посаду та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;
– здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, присвоює вищі військові звання;
– подає на затвердження парламенту України проекту воєнної доктрини, державної програми розвитку озброєння та військової техніки;
– затверджує план розвитку і стратегічні плани використання Збройних Сил;
– веде переговори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань;
– встановлює військові свята;
– вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України та ін.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України; керує діяльністю усіх підпорядкованих йому органів та організацій щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою та іншими матеріальними засобами; затверджує плани нагромадження матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву; приймає рішення з питань соціальних і правових гарантій військовослужбовців; керує мобілізаційною підготовкою і мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведення його на режим роботи в умовах воєнного стану; видає відповідні нормативні акти з цих питань; визначає обсяги матеріально-технічних ресурсів для потреб оборони і Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби; створює, реорганізує та ліквідує військові навчальні заклади, науково-дослідні організації (інститути) Збройних Сил, військові кафедри вищих навчальних закладів, визначає порядок створення і діяльності військових представництв на промислових та інших та інших підприємствах і в організаціях.
Міністерство оборони України є органом державного управління Збройними Силами України і несе повну відповідальність розвиток та підготовку до виконання завдань оборони. Міноборони України оцінює військово-політичну обстановку і визначає рівень військової погрози, бере участь у розробці проекту військової доктрини і формуванні оборонного бюджету України, розробляє і подає на розгляд Президенту України проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння і військової техніки, загальної структури і чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потребі оборони.
Міноборони України здійснює керівництво бойовою, оперативно-технічною і морально-психологічною підготовкою військ, військовою наукою, проводить військово-наукові дослідження, організує і забезпечує військово-патріотичне виховання особового складу, здійснює координаційні, контрольні й інші повноваження в сфері оборони.
У Міноборони України створюється колегія. Членів колегії і Положення про колегію затверджує Президент України по представленню Міністра оборони України.
Генеральний штаб Збройних Сил України – є окремою складовою частиною Міністерства оборони України. У структурі Збройних Сил Генеральний штаб є головним військовим органом по плануванню оборони держави, керування використанням Збройних Сил України, координації і контролю за виконанням задач у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, створеними відповідно до законів України, і правоохоронними органами в межах, установлених законами України, нормативно-правовими актами Президента України і Кабінету Міністрів України.
Генеральний штаб очолює Начальник, якого призначає на посаду по представленню Міністра оборони України і звільняє з посади Президент України. Начальник Генерального штабу несе персональну відповідальність перед Радою національної безпеки і оборони України та Міністром оборони України за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на Генеральний штаб. Начальник Генерального штабу - перший заступник Головнокомандуючого Збройних Сил. У випадку, коли Міністр оборони України є цивільною особою, Начальник Генерального штабу є Головнокомандуючим Збройних Сил. Начальник Генерального штабу у випадку виконання обов'язків Головнокомандуючого Збройних Сил несе відповідальність за виконання Збройними Силами своїх функцій і виконання покладених на них задач.
Генеральний штаб Збройних Сил України:
здійснює стратегічне планування застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів для оборони держави, визначає потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних та ін., необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, контролює повноту і якість їх отримання, здійснює керівництво у сфері оборони, бере участь у створенні та контролює стан системи управління державою в особливий період, бере участь в організації та контролює підготовку системи зв'язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони, бере участь у розробці мобілізаційного плану держави, організовує стратегічне розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави, бере участь в організації використання та контролю за повітряним, водним і інформаційним простором держави та здійснює його в особливий період, здійснює контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності і боєздатності органів управління, організовує комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями, проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах підтримання у готовності і бойового застосування Збройних Сил України, для чого має у своєму складі відповідний структурний підрозділ, організовує підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань, організовує використання національної системи зв'язку в інтересах оборони, здійснює відповідно до закону управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони, планує та здійснює контроль за військовими перевезеннями всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, здійснюваними для Збройних Сил України у мирний час, реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.
Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (у редакції від 4 липня 2002 р.).
Інші міністерства та центральні органи державного управління, на виробничій базі яких розміщені воєнні замовлення, несуть відповідальність за якість розробки й виготовлення озброєння та військової техніки, поставки продукції, необхідної для потреб оборони і Збройних Сил, та за здійснення заходів щодо забезпечення оборони у воєнний час.
Збройні Сили України, їхні види
Збройні Сили України є військовою державною структурою, призначеної для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальній цілісності і неподільності України від військового чи нападу в грози військового нападу ззовні.
Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.
До складу Збройних Сил України входять: Сухопутні війська (війська наземної оборони); Війська повітряної оборони (військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони); Військово-Морські Сили.
Принципи побудови Збройних Сил України, їхній склад, загальна структура і чисельність, порядок комплектування, дислокації, мобілізації і демобілізації визначаються Законом України від 6 грудня 1991 р. "Про Збройні Сили України" (у редакції від 5 жовтня 2000 р.) і іншими актами законодавства України.
Значне місце в керуванні Сухопутними військами Збройних Сил України приділяється трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному. У систему Сухопутних військ України входять п'ять армійських корпусів, сім окремих механізованих бригад, дві артилерійські дивізії й інші військові частини, очолювані відповідними командуючими і штабами. Кадри для цього виду військ готують шість самостійних військових інститутів, дві навчальні дивізії і три школи прапорщиків.

2) УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ

Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного порядку, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб.
Безпека досягається проведенням єдиної політики в сфері її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового й іншого характеру адекватно погрозам життєво важливим інтересам обличчя, суспільства і держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, але й екологічного, медичного, військового, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів у відношенні національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації і громадяни.
Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об'єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об'єктів обумовлена об'єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України.
Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює:
 український народ - громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого самоуправління виказують і реалізують своє бачення у відношенні забезпечення національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;
 орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації;
 органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;
 правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;
 громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.
Таке широке розуміння національної безпеки зумовлює досить велику нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері: закони: "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про Службу безпеки України", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про режим іноземного інвестування", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", "Про державну таємницю", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” та ін.
У разі воєнного нападу або загрози збройної агресії проти України Президент приймає рішення про оголошення стану війни, загальну або часткову мобілізацію і своїм указом вводить воєнний стан на всій території України чи в окремих її місцевостях. Про введення воєнного стану та інші заходи з цих питань Президент зобов'язаний невідкладно повідомити Верховну Раду (внести на розгляд); Президент також приймає рішення і видає наказ Збройним Силам на ведення бойових дій (ст. 85, 106 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України»)
Рада національної безпеки і оборони України (далі РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки і оборони.
Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар Ради національної безпеки й оборони призначається Президентом України і входить в число постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність Ради національно безпеки і оборони.
Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.
Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров’я, а також інші посадові особи, призначені Президентом України. Крім цього, залежно від змісту питання, що розглядається, РНБО можуть залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.
У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції).
Компетенція та функція РНБО визначається Законом України „Про Раду національної безпеки та оборони України”.
РНБО розробляє основні напрямки стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові України для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства; спрямовує і координує діяльність органів державної виконавчої влади у процесі планування та здійснення заходів щодо виконання рішень Ради; розробляє рекомендації щодо забезпечення виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про затвердження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях тощо.
Рішення РНБО України приймаються на її засіданні постійними членами Ради національної безпеки і оборони і вводиться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції).
Рада національної безпеки і оборони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладається: а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об’єктів безпеки, виявлення джерел небезпеки;
б) підготовка науково обґрунтованих прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх умов і факторів, що впливають на безпеку країни;
в) розробка і координація державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності;
г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по їх вдосконаленню;
д) інформування РНБО про хід викання її рішень; організація наукових досліджень у сфері безпеки і оборони;
е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони;
є) підготовка матеріалів для заслуховування на Верховній Раді щорічних позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п.8 ,ст. 106 п.2 Конституції).
Службу безпеки України і підлеглі їй органи очолює її Голова, що несе персональну відповідальність за виконання задач, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Президент України.
Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України.
Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.
Органи Служби безпеки України мають у своєму розпорядженні навчальні заклади, науково-дослідні, експертні і військово-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділи спеціального призначення.
Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і достоїнства особистості, непартійності, єдності системи органів і централізації керування ними, сполучення голосних і негласних методів і засобів діяльності.
Діяльність цих органів здійснюється по таких основних напрямках: 1) контррозвідувальних діяльність; 2) боротьба з корупцією й організованою злочинністю; 3) розвідувальна діяльність.
Контррозвідувальна діяльність полягає у виявленні, попередженні, припиненні розвідувальної й іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих облич, спрямованої на заподіяння шкоди безпеки України.
Сутність боротьби з корупцією й організованою злочинністю складають оперативно-розшукові заходи щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю шпигунства, терористичній діяльності, організованій злочинності, корупції, незаконного обороту зброї і наркотичних засобів, контрабанди й інших злочинів; проведенню дізнання і попереднього наслідку по справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України. Органи Служби безпеки України здійснюють також заходу щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю діяльності незаконних збройних формувань, окремих облич і суспільних об'єднань, що мають ціль насильного зміни конституційного порядку України, а також вирішують інші задачі в сфері боротьби зі злочинністю.
Розвідувальна діяльність - це комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного рішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, зв'язаних з національною безпекою.
Виходячи з цих основних напрямків діяльності, передбачених у Законі, постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. схвалена Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, у якій визначені основні напрямки державної політики національної безпеки України: у політичній сфері - створення механізмів захисту прав громадян, запобігання й усунення спроб утручання у внутрішні справи України; в економічній сфері - недопущення незаконного використання бюджетних засобів, контроль за експортно-імпортною діяльністю; у соціальної сфері - виявлення й усунення причин, що приводять до різкого розшарування суспільства, застосування своєчасних заходів для протидії кризовим демографічним процесам; у військовій сфері - створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливої чи агресії військового конфлікту, локалізації і ліквідації їхніх наслідків, запобігання спроб і усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України; в екологічній сфері - впровадження і контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування й охорони навколишнього середовища, контроль за станом навколишньої природного середовища; у науково-технічній сфері - застосування комплексних заходів для захисту і розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання; в інформаційній сфері - застосування комплексних заходів для захисту свого інформаційного простору, виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України й ін.
Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічний, слідчий, урядового зв’язку, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою СБУ.
Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання у системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.
У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов’язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.
З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.
Регіональні органи безпеки й органи безпеки у військах безпосередньо підлеглі Центральному управлінню Служби безпеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності вони незалежні від місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.
В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватись на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях, у військових формуваннях.
Важливі функції щодо забезпечення державної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України..
Державний комітет у справах охорони державного кордону України (Держкомкордон України, Положення про яке затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2000 р.) є центральним органом державної виконавчої влади, який реалізує державну політику з прикордонних питань, бере участь у розробці й реалізації загальних принципів правового оформлення і охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, вдосконалені системи заходів щодо забезпечення їх недоторканності, здійснює функції центрального органу управління Прикордонними військами України.

Категорія: | Додав: Yura (09.01.2010) | Автор: Юра E
Переглядів: 7230 | Рейтинг: 4.2/5
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Учебные метериалы Львов