Поняття, форми зайнятості,. державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні, міжнародно-правові акти про зайнятість.
Людина. Горде, крилате слово. Вона приходить у світ маленькою немічною істотою. Робить свої перші кроки, вчиться пізнавати світ. З кожним роком вона стає розумі нашою, досконалішою. Людина починає працювати. Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і ставить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через ускладнені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався, але не втрачався. Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці, друга – в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідальність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою. Потреби матеріального порядку є головними і становлять основу життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття, люди незалежно від своєї волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми щодо виробництва і розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Об’єднавшись в певні організації, людям легше вирішити ті чи інші питання в економічній, політичній чи культурній і в інших сферах життєдіяльності. Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах стоять перед Україною, значною мірою залежить від того, чи буде забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості по підвищенню активності як працівника і господаря. Перед громадянами України постало питання зайнятості населення. А чи задумувався хтось із нас, що таке зайнятість? Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Громадяни вільно обирають види діяльності, за умови, що вони не заборонені законодавством. Така діяльність може бути і не пов’язана із виконанням оплачуваної роботи. Вільно обираються такою професія та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Але нажаль, в наш час, багато з людей не можуть вільно вибрати собі професію через матеріальне становище і відповідно не можуть працювати там, де б їм хотілось. Як ми знаємо, з переходом країни до ринкових відносин стала реальністю загроза повній зайнятості. З’явились ознаки безробіття. При цьому її першими жертвами стали далеко не найгірші працівники. У своїй більшості це люди з вищою і середньою спеціальною освітою, переважно жінки, люди перед пенсійного віку. Дуже болючим є те, що не маючи роботи, багато з людей змушені їхати за кордон працювати. Чому це так? Невже становище в нашій державі таке погане, що держава не може забезпечити рівні умови для всіх працівників? Чому дехто, маючи здібності, але через свій матеріальний стан, не може здобути ту професію, яку він хоче? Мене дуже хвилюють питання: чи стане наше життя кращим, чи буде повна зайнятість населених у нашій державі. Ця тема була і завжди буде актуальною в будь-якій державі. Метою даної теми є висвітлення і дослідження проблем зайнятості і працевлаштування в нашій державі, а предметом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією конституційного права громадян на працю. Об’єкт – це ті форми і види зайнятості, які існують у нас в державі. Здобувши освіту, перед кожним із нас постане питання працевлаштування. І тому ми від сьогодні прагнемо, щоб держава забезпечила нам всі необхідні умова для того, щоб кожен із нас був забезпечений роботою. А ми, в свою чергу, як громадяни своєї держави повинні підкорятись їй і головне мати бажання працювати.
1.1. Проблеми зайнятості на працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Кожного з нас цікавить питання: чи буде забезпечена кожна працездатна людна роботою? Виконувана працівником робота повинна відповідати індивідуальним якостям людини. У разі невідповідності роботи особистим нахилом працівника така невідповідність протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волі. Але перенапруженість організму обов’язково відіб’ється на настрої працівника, продуктивності його праці. Трудова і особливо творча активність працівників залежить також від їх здібностей. Нахилів та можливостей. Формулу трудової активності можна висловити як поєднання трьох чинників: потрібно, можу і хочу. За відсутності хоча б одного з чинників активна трудова діяльність не відбудеться, навіть при застосуванні до працівника різних заходів заохочення, закликаючи його сумлінності, до виконання обов’язків. Авторитарні методи використання і управління робочою силою, що базувалась на пануванні державної власності і зрівнялівці, порушили природну мотивацію і стимули до праці. Працівника зовсім не цікавили результати його праці, бо платити йому попередньо встановлений розмір грошової суми, яка результатів праці н відбивала. Зате усі були забезпечені роботою. Вважалося, що роботи вистачить на всіх. Більш того, промислові підприємства постійно відчували потребу в робочих кадрах. І така потреба вважалась не недоліком економіки, а навпаки, перевагою, що створювала передумови розвитку і розквіту держави. Така офіційна державна політика в сфері зайнятості була близька і зрозуміла багатьом мільйонам трудящих, була основою соціального оптимізму. Вона настільки створювала впевненість у завтрашньому дні, що про нього сьогодні можна було й не думати. Відсутність зацікавленості в праці вимагала від держави, яка володіла усіма засобами виробництва, пошуків різноманітних стимулів до праці, активізації трудової діяльності. З цією метою приводилось соціалістичне змагання. Працівників примушували брати соціалістичне зобов’язання. Створювались правові перешкоди у звільненні з роботи з ініціативи працівника, встановлювались негативні правові наслідки при частій зміні місця роботи. Методологічною основою усіх вживаних державою заходів була марксистсько-ленінська теорія, згідно з якою працівник при соціалізмі є власником усіх засобів виробництва, і ставлення до цих засобів як до власних створює особливий вид відносин працівника з підприємством, яке виступало як роботодавець. Вважалося, що це відносини співдружності і взаємодопомоги. Якщо ж і виникли якісь конфлікти, то вони вважались наслідком недостатньої свідомості, бо соціальна база для виникнення конфліктів між співвласниками засобів виробництва була відсутня. Установка на повну зайнятість диктувала низьку ціну робочої сили, що в свою чергу призводило до низької ефективності праці. Підприємствам було невигідно застосовувати дорогу і високоефективну техніку, а працівникам – підвищувати свою кваліфікацію. Фізична праця залишалась основою усіх виробничих процесів. Потім, коли країна перейшла до ринкових відносин з’явились ознаки безробіття. В нових умовах господарювання стали оцінюватись наслідки відчужуваної праці, а не кількість працюючих. Значно зменшилась потреба у робочій силі, і це призвело до вивільнення надлишкової робочої сили. Негативну роль при цьому відіграла і криза в економіці, що викликала значний спад виробництва. І хоча безробіття стало реальністю, кваліфіковані кадри, як і раніше, потрібні. Для того, щоб полегшити громадянам підвищення роботи, а підприємства забезпечити робочою силою, була створена державна служба зайнятості. Її створення було обумовлене тим, що забезпечення зайнятості і раціональне розміщення трудових ресурсів мають не тільки соціально-економічне, а й глибоке політико-юридичне значення. Зайнятість є економічним поняттям, оскільки вона становить один з основних елементів, що сприяє розвитку економіки кожної країни. Одночасно зайнятість є й гуманітарним поняттям, бо за її допомогою трудящим забезпечується здобуття засобів до існування. Зайнятість є також умовою для розвитку здібностей і особистості людини. Діяльність служби зайнятості визначається Законом України від 1 березня 1991 р. “Про зайнятість населення” з наступними змінами та доповненнями. Відповідно до ст.. 1 цього Закону зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємства. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов’язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях; г) які проходять службу в Збройних Сила України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; е) працюючі громадяни інших країн, які тимчасового перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. На жаль крім зайнятого населення в нашій державі є ще й така категорія населення, як безробітні. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 березня 1991 р. “Про зайнятість населення” безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату); б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру яка не потребує професійної підготовки; в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості та місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян проводиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби – військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінет Міністрів України. Зареєстрований ринок праці у 1999 р. характеризувався загостренням проблеми безробіття серед працездатного населення внаслідок посилення невідповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї. За даними Держкомстату України чисельність зареєстрованих безробітних громадян на 1 січня 2000 р. становила 1174,5 тис. осіб. Показник рівня зареєстрованого безробіття становив на цю ж дату 4,3% працездатного населення працездатного віку. Середній термін безробіття досяг уже майже 10 місяців. Протягом 1999 року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 2,5 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян. Кількість міст та районів, де рівень зареєстрованого безробіття перевищував 10%, зросла до 41. У 1999 р. серед незайнятих осіб, які були зареєстровані з початку року, понад половину (50,9%) становили жінки, понад третину (38,2%) – молодь віком до 28 років. Не змінились обсяги прихованого безробіття. Значними залишаються втрати робочого часу через відпустки без збереження заробітної плати, роботи на умовах неповного робочого часу. За дев’ять місяців 1999 р. у так званих адміністративних відпустках перебували 2,5 млн. Працівників, майже 2,1 млн. працювали з неповним робочим часом. Якщо у 1993 р. такий вид прихованого безробіття становив 40%, то за різними оцінками, на початок 1999 р. – 50-60%. На відміну від розвинених країн у нас інша природа безробіття. Вона виникла не на фоні перевиробництва, а навпаки при масовому дефіциті. Найбільше число працівників залишаються без роботи через скорочення обсягів виробництва у зв’язку з недопоставками сировини, комплектуючих виробів, розривом виробничих зв’язків. Різне зростання цін на сировину, енергоносії, обладнання, а також тарифів на транспортне обслуговування, що призвело до банкрутства і ліквідації нерентабельних підприємств, також сприяло збільшенню кількості безробітних. Необхідно мати на увазі також реформування власності, конверсію оборонної промисловості, зупинку деяких шахт. Таким чином, протягом останніх років на розвиток ринку праці впливали чинники, які призвели до спаду виробництва, обмеження розвитку соціально-культурних галузей, зростання прихованого безробіття і вивільнення кадрів. Отже, з усього вищесказаного, ми можемо зробити такий висновок, що безробіття є дуже важливою проблемою в нашій державі і воно з кожним роком все більше і більше зростає. З метою подолання негативних явищ у сфер зайнятості й вирішення поставлених задач на державному і регіональному рівнях передбачається: - проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, що стимулюватиме більш повне використання наявних робочих місць, розвиток малих підприємств, капіталовкладення в галузі народного господарства; - запровадження системи стимулювання розвитку підприємства, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності; - розроблення спеціальних програма стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття, з виділенням під них пільгових державних замовлень і кредитів підприємствам за умови збільшення кількості робочих місць; - реформування системи призначення і виплати допомоги з безробіття, розроблення заходів, що сприяли б активному пошуку роботи, участі у громадських роботах і професійній перепідготовці, скорочення терміну безробіття; - розширення масштабів громадських робіт, організація їх проведення та фінансування з урахуванням якісного складу безробітних і соціально-економічних потреб регіонів та інші заходи. Відповідно до ст. 3 Закону, державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах: 1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; 2) сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємства; 3) координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості; 4) співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств. Установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення; 5) міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні. Державою визначено основні напрямку розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року (основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період 2010 року. Схвалено Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 (офіційний вісник України – 1999- № 31). Трудовий потенціал сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет здатні і мають намір проводити трудову діяльність. Основні напрями розвитку трудового потенціалу спрямовано на процеси модернізації сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціально орієнтованої економіки. У сфері зайнятості йдеться про створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення (під продуктивною зайнятістю слід розуміти використання трудових ресурсів і корисної для суспільства праці, дохід від якої забезпечує працівникам рівень життя, достатній для відтворення їхніх фізичних інтелектуальних і професійних якостей . Головним у створенні таких передумов є здійснення державного регулювання ринку праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці й забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого населення. Передбачено такі заходи, як оцінка загальної потреби в робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій, визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих пріоритетів, що стимулюють процес створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць; створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, само зайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового механізму; максимальна легалізація не регламентної зайнятості за рахунок створення машин підприємств аналогічного профілю діяльності, здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки; зниження рівня та тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості, зокрема через громадські роботи та деякі інші заходи. Питанням зайнятості і працевлаштування приділено увагу в Посланні Президентові України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 рр.”. Паритетним завданням визначено максимальну орієнтацію стратегії економічного зростання на забезпечення продуктивної зайнятості, скорочення безробіття. Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законом України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р., КЗпП України (розділ ІІІ-А “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників”) (Додаток 1), постановами Кабінету Міністрів України, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами. Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавці або при безплатному сприянні державної служби зайнятості. Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше на передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування. У разі використання праці іноземців або осіб з громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п’ятдесятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення. Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці. Громадяни також мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування. Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами. Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання дорогами по безробіттю. Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством. Отже. З усього вище сказаного. Ми можемо зробити такий висновок, що зайнятість є дуже важливою проблемою, якою цікавляться працюючі громадяни. Треба зауважити, що в нашій державі дуже велика кількість безробітних, яка з кожним роком все більше і більше зростає.
1.2. Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому значеннях Працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство. У вузькому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією. Правова організація працевлаштування включає: а) встановлення кола працевлаштовуючи органів, визначення їхньої компетенції і умов фінансового забезпечення; б) гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання; в) регламентацію прав і обов’язків учасників відносин щодо працевлаштування; г) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян. З метою створення умов дня повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає: - заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій. Заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інших заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць; - - забезпечення прав і інтересів працівників. Створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю; - проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили; - регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частин6і залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування; - сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному виробництві; - організацію професійної орієнтації. На території України запроваджується збір статистичної інформації та адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінету Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державна територіальні програми зайнятості населення. Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на: а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництв і в пріоритетні галузі народного господарства; б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; в) погіршення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць. Професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів; г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах, конкурувати на ринку праці; д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості. З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований вибір робітників. Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території (насамперед трудонадлишкові із високим рівнем безробіття, сільські та гірські райони) на певний період набувають статусу територій пріоритетного розвитку. Підприємства, організації, установи, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, їх філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством України та рішеннями місцевих Рад народних депутатів. Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організацій їх роботи визначаються представленими в них сторонами. У забезпеченні зайнятості і населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення. До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціальні бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. Її діяльність фінансується за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на такі цілі. У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями. Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до законодавства України. Суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги, пов’язані з профорієнтацією населення. Посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, лише на підстав дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При наданні зазначених послуг без такого дозволу (ліцензії) державна служба зайнятості стягує із суб’єктів підприємницької діяльності штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одержані кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення. Відповідно до Статті 19 обов’язки і права державної служби зайнятості, Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року, державна служба зайнятості: - аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці; - консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань. Що є корисними для сприяння зайнятості населення; - веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; - здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення; - подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; - організовує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання; - надає послуги по працевлаштування та професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці), вивільнюваним працівникам, незайнятому населенню; - реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі і грошову; - бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття. Державна служба зайнятості має право: - одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність виконаних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; - розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на рику праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування; - направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки; - направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи; - укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попередженням ( у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді за рахунок коштів підприємств, установ і організацій; - розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами форду сприяння зайнятості; - оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населенням; - в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати; - вносити пропозиції до місцевих Ради народних депутатів про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств. Викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України; - стягувати з підприємств, установ і організацій. Незалежно від форм власності, суми прикованих або занижених обов’язкових зборів та недоїмок до державного фонду сприяння зайнятості населення; - компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування; Розмір витрат та джерела їх фінансування у випадках, передбачених цим пунктам, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості. Працевлаштування у вузькому значенні поділяється на 2 стадії. Перша стадія – це звернення до Служби зайнятості. На цій стадії виникає право відношення між громадянином і органом із працевлаштування, за яким громадянин потребує підбору підходящої роботи, а у разі їх відсутності – постановки н
