Середа, 20.09.2017, 20:20
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Правознавство
Категорії розділу
[44]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Ми працюєм уже :
Block title
Block content
Головна » Статті »

Поняття, суть і види строків позовної давності за цивільним правом України
Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства
висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне
суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.
В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення
правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і
встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених
Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для
визначення бридичних гарантій реалізації, а також для встановлення
процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та особистих
немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в
тому числі також засобами цивільного процесуального права.
Зокрема ст. 55 Конституції України говорить:
Права і свободи людини захищаються судом
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб
Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого
при Верховній Раді України по правам людини.
Кожен має право посля використання всіх національних засобів правового захисту- звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких являється Україна.
Кожен має право будь-якими не забороняючим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань
Міжнародний пакт про цивільні і політичні права зобов’язує державу
забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадку
порушення його прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка
цього потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади.
Серед цих засобів захисту суб’єктивних прав і свобод людини особливо
відповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні принципи судового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливої суб’єктивної оцінки відповідних осіб. Для прикладу, в цивільно- процесуальному законодавстві передбачено, що будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, всановленому законом, звернутись в суд за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого законом інтереса. Сторонни в суді- позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того, щопозивачем може бути громадянин, а відповідачем орган державної влади в особі його представника.
Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом,
арбітражним та третейським судом, а у випадках, окремо передбачених
законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку
(ст.6 Цивільного кодексу України).
Суди розглядають:
. справи по спорам, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та
кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін в спорі
являється громадянин, за виключенням випадків, коли вирішення таких
спорів віднесено законом для вирішення інших органів;
. справи, які виникають із адміністративно- правових відносин,
перерахованих в ст.236 Цивільного процесуального кодексу (деякі порушення
закона на виборах, скарги на дії посадових осіб та інш.);
. справи окремого призначення, перераховані в ст. 254 Цивільного
процесуального кодекса (визнання громадянина безвісно відсутнім чи
померлим, усиновлення дітей, встановлення фактів, які мають юридичне
значення та інш. )
Суди також розглядають справи, в яких приймають участь іноземні
громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (ст.
24 Цивільного процесуального кодексу).
На арбітражний суд покладено вирішення всіх господарчих спорів, які
виникають між юридичними особами, державними і іншими органами (ст.1 Закону(“Про арбітражний суд”), зокрема, при укладенні, зміні, припиненні і виконанні господарчих договорів і на інших підставах, а також в спорах про визнання недійсними акти ненормативного характеру (ст.12Арбітражного процесуального кодексу України).
Захист прав, які виникають із шлюбно-сімейних відносин, здійснюється
судом, органами опіки і піклування і органами запису актів громадського
стану, а також товариськими судами, трудовими колективами, та іншими суспільними організаціями у випадках і в порядку, передбаченому законодавством (ст. 6-2 Кодексу законів про шлюб і сім’ю України)
Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і
районними (міськими) судами (ст.221 Кодекса законів про працю України), при цьому комісії по трудовим спорам являються первинним органом розгляду трудових спорів, які виникають на підприємствах, організаціях, крім незначних випадків (ст.224 Кодексу законів про працю України).
Земельні спори розглядаються виконкомами сільських, селищних, міських Рад, створюваними ними узгоджуваними комісіями, судом, арбітражним чи третейським судом в порядку встановленим Земельним кодексом та іншими актами законодавства України ст. 103 Земельного кодексу України, ст.33
Закону України “Про місцеве самоврядування ”.
Товариські суди розглядають деякі в справи громадян по трудовим
відносинам (порушення трудової дисципліни), сімейним відносинам
(невиконання обов’язків батьками, піклувальника, опікуна - обов’язку по
вихованню дітей), житлові правовідносини (використання допоміжних
приміщень) цивільним та іншими правовідносинам (ст.7 Положення про товариські суди).
Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-які
спори, які виникли між ними, з єдиним виключенням спорів по трудовим і сімейним відносинам (ст.1 Положення про третейський суд).
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються (ст.213 Кодекса про адміністративні правопорушення України):
. Адміністративними комісіями при виконкомах місцевих Рад
. Виконкомами сільських, селищних Рад
. Районними (міськими ) судами (суддями);
. Органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій і іншими
органами (посадовими особами), уповноваженими на це законодавством
України.
Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних
інтересів і свобод громадян і організаціій постійно розширяється, про що
свідчить встановлена підвідомчість суду справ по трудовим, земельним,
державним, адміністративним і фінансовим відносинам.
Судова влада по захисту суб’єктивних прав та законних інтересів
громадян та організацій-провосуддя здійснюється в порядку цивільного та
кримінального судового провадження, а також арбітражного процесу.
Арбітражний суд здійснюється судову владу в справах, які виникають при
укладенні, зміні, виконанні та припиненні господарчих договорів,
врегулюванні цивільним законодавством, тобто спорів по цивільним
правовідносинам. Розмежування компетенції між загальними юрисдикціями
здійснюється у відповідності до ст. 23 Цивільного процесуального
кодексу України і ст. ст.12-14 Арбітражного процесуального кодекса
України наведені тільки на основі суб’єктивного складу спірних
матеріальних правовідносинах, в зв’язку з чим арбітражний процес
являється різновидом цивільного судового провадження підлягає включенню в його систему. Єдність судової влади викликано необхідністю уніфікацією судової системи на основі сворення єдиного і рівноправного для всіх громадян і організацій державного суду з покладеним на нього здійснення функцій правосуддя по справам, виникаючи із правовідносин, врегулюваними нормами цивільного, трудового, сімейного, земельного, адміністративного та інших галузей матеріального права в певному єдиному процессуальному порядку.
З проблемою здійснення судовою владою тісно пов’язані питання і
здійснення цивільної процесуальної форми, яка в юридичніій літературі не
є однакового визначення. Вона здійснюється з основними принципами
цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком
діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесульних
документів.
Виходячи із діалектичного зв’язку цивільного права з цивільним
процесуальним (єдність змісту і форми), цивільну процесуальну форму в
ототожненні з цивільним судовим провадження можна розглядати умовно, в тому плані, що нею забезпечується життя ( реалізація, захист ) цивільного
права (зміст), однак слід мати на увазі, що цивільне судове провадження
має свою притаманну йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде
діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), а цивільній
процесуальній формі - об’єктивне (зовнішнє) вираження здійснення,
закріплення і оформлення відповідної діяльності, наприклад, діяльність
суду по розгляду справи складається із сукупності дій, направлених на
дослідження доказів при допомозі певних законом засобів доказів. Така
діяльність здійснюється з додержанням певному порядку, повстановленим
правилами, в установленій процесуальній формі судового засідання,
безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії здійснюються в певній
процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальних документах.
Таке розуміння процесуальної форми відображається в деяких нормах
Цивільного процесуального кодекса України:
ст. 137- позовна заява подається до суду в письмовому вигляді;
ст.211- винесене судом рішення виражається в письмовому вигляді;
ст.159- розгляд справи проходить в судовому засіданні;
ст.160- розгляд справи проходить безпосередньо, усно і при
незмінному складі суду.
Таким чином, під цивільною процесуальною формою, необхідно розуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній спосіб здійснення процесуальних дій, виконуючих по встановлених правилам, в певному порядку судом, органом судового виконання і всіма учасниками процеса при розгляді і вирішенні справи, перевірки законності і обгрунтування поставленого по ньому рішенні і його примусовому виконанні, а також закріплення процесуальних дій в передбаченому процесуальних документах.
Процесуальна форма відносно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхідний її атрибут, вона виражає гарантії, що забезпечує
законність і обгрунтованість в застосуванні судом права і його реалізації учасниками процеса.
Значення процесуальної форми в тому, що вона існує не сама по собі, а вираження певного змісту (процесуальної дії), тобто в діалектичноій єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма обумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, який
базується на закріплених в нормах цивільного права принципах, оптимально
об’єднуючи в собі простоту і доступність, необхідність і доцільність, вона призвана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільне судове провадженння.
Право на захист як одна з правомочностей суб’єктивного цивільного права до останнього часу вважалось мало дослідженим теоретичним питанням. Відомо, що будь-яке суб’єктивне право, не забезпечене необхідними засобами захисту, втрачає свої відмінності ознаки і риси, перестає бути гарантією для його здіснення. Цікаві думки були висловлені В.Грибановим.[1]
Вказаний автор, відзначаючи велике теоретичне і практичне значення
цього питання, підкреслює, що право на захист являє собою тих можливостей, які закон надає особі для захисту того або іншого права.
Поняття права на захист В.Грибанов зв’язує з наявністю у правомочної особи сукупності ряду таких можливостей, як можливість
здійснити право своїми діями вимагати певної поведінки від зобов'’зальної
особи, звернутись до компетентних державних або громадських органів з
вимогою захисту порушеного або оспорюваного права.
Справедливо не погоджується В.Грибанов з висловлюваними в літературі думками про те, що захист суб’єктивних прав притаманний лише органам держави, не враховуючи при цьому чітких вказівок у законі (ст.6 ЦПК України) про різні форми захисту суб’єктивного права органами громадськості.[2] Проблему права захисту необхідно розглядати в різних аспектах.
Право на захист (для позивача) - це право на звернення до
юрисдикційного органу з вимогою про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права. Право на захист (для відповідача) – це використання ним процесуальних і матеріально-правових засобів для відстоювання своєї правоти, своїх інтересів . Захист відповідача проти позову являє собою оспорювання тих обставин (в широкому значенні цього слова), які зробили для позивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалося в нашій літературі, проблема права на захист у загально-теоретичному плані звичайно зво диться до питання про право на позов[3].
У науці цивільного процесуального права одним з найбільш спірних
питань є питання про право на позов. У зв'язку з різним підходом до аналізу
цього поняття у нього вкладається найрізноманітніший зміст. Одні вчені
розглядають право на позов як єдине поняття, але розрізняють в ньому
матеріально-правову і процесуальну сторони. Навіть у межах цієї групи вчених немає єдиної думки з приводу співвідношення цих двох сторін позову.
Одні (проф. Вільнянський С. І.) поняття на позов зводили лише до
матеріально-правової вимоги позивача до відповідача[4].
Другі (проф. Юдельсон К. С.) вирішальну ознаку права на позов
вбачають у його процесуальному значенні [5].
Нарешті, треті (проф. А. О. Добровольський, О. П. Клейнман) у
поняття права на позов вкладають як матеріально-правові, так і процесуальні
можливості захисту права. Цьому загальноприйнятому єдиному поняттю права на позов протистоїть ще одна точка зору, згідно з якою слід розрізняти право на позов у матеріальному значенні і право на позов у процессуальному значенні[6].
На мою думку, більш чітко це питання розв'язане в роботах А. О.
Добровольського. А. О. Добровольський вважає, що позов має дві сторони, відносно самостійні. Отже, і право на позов слід розглядати і вивчати у двох аспектах: з процесуального боку і матеріально-правового.
У процесуальному значенні право на позов — це право на порушення
судової діяльності. У матеріально-правовому значенні—це право на
задоволення позову. Дія цивілістів позов важливий як засіб здійснення
права. Для процесуалістів як засіб порушення процесу[7]. Чітке розуміння
поняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову.
Відомо, що захист проти позову може здійснюватися у вигляді
заперечення, шляхом пред'явлення зустрічного позову[8]. Заперечення як
засіб захисту полягає в тому, що відповідач просто не визнає, заперечує
заявлену до нього вимогу позивача.
При запереченні позовних вимог обов'язок доказу обгрунтованості
позову лежить на позивачі[9]. Якщо ж відповідач, не обмежуючись простим запереченням позову, наводить мотиви свого заперечення, то це вже буде заперечення проти позову. У своїх запереченнях відповідач може посилатися на фактичні обставини, які підтверджують відсутність у позивача спірного права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за позовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковість доказу цих обставин покладається на відповідача.
Отже, заперечення проти позову — це пояснення відповідача з приводу
правомірності виникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимог
позивача по суті Як вже відзначалося вище, право на позов включає у себе
дві сторони: право на пред'явлення позову і право на задоволення
позову. З врахуванням цього слід розрізняти: процесуальні заперечення
відповідача і заперечення матеріально-правові.
В своїй роботі я використавув архівні матеріали, та Постанови
Верховно Суду колишнього СРСР, вважаючи , що розроблені рекомендації та вказівки , що були ним проведені зберегли свою актуальність і важливість
до цього часу.

I Правові засади позовної давності за законодавством України
1.1. Поняття позовної давності як інституту права
Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.
Претензійний строк — це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).
Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.
Позовна давність — це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).
Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов'язків.
З урахуванням значення цього інституту позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК).

1.2. Види позовної давності, та їх визначення
Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність становить три роки (ст.257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.
Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю скороченою; подовженою.
Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
- про стягнення неустойки (штрафу, пені);
- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК);
- у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК);
- про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК);
— у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК); - про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК).
Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути двох різновидів: 5 років; 10 років.
Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

1.3. Обчислення позовної давності та зміни що до тривалості
Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.ст.253-255 ЦК. При цьому правило про обчислення позовної давності сформульоване в ч.2 ст.260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються правила щодо обчислення строків роками (ч.І ст.254 ЦК). Отже, позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви, тощо) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 ЦК).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, Що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний День після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.
Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності.
Зокрема, в чч.2-6 ст.261 ЦК зазначені такі випадки:
1) перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;
2) перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;
3) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;
4) за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;
5) за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;
6) за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Законом можуть бути встановлені винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.
Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст.262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

II Зупинення та преривання позовної давності.
2.1 Умови та підстави для зупинення позовної давності
Зазвичай перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або відновлення перебігу позовної давності.
Зупинення перебігу позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення перебігу позовної давності.
Згідно зі ст.263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Такою подією може бути стихійне лихо (наприклад, землетрус) або соціальні явища (наприклад, страйки);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений стосовно якогось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. В цьому разі позовна давність зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого нормативного акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан (наприклад, у складі миротворчих сил ООН). Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебігу строку позовної давності.
Слід зазначити, що вказана обставина є підставою зупинення позовної давності лише у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення позовної давності можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону або іншого нормативного акта.
У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Слід звернути увагу на те, що на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що обставини, які спричиняють зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні шість місяців її перебігу, ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто зазначені в ст.263 ЦК обставини можуть виникнути в будь-який момент перебігу позовної давності і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.
Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.
Згідно зі ст.264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:
1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо);
2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;
3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Позов має бути поданий з дотриманням встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається судом до розгляду або залишається без розгляду і не Перериває позовну давність (ст.265 ЦК).
Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без Розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч.2 ст.265 ЦК).
Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.
Водночас ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.
Вони полягають, зокрема, в такому:
1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;
2) заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;
3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;
4) сплив позовної давності про застосування якої стороною в спорі є підставою для відмови у позові;
5) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.
Оскільки позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).
Додатковою гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.
Зокрема, позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (ст.393 ЦК);
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) — ст.990 ЦК.
Наведений перелік згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.
Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

2.2 Переривання позовної давності.
Сутність призупинення плину позовної давності полягає в тому, що час, протягом якого діє обставина, що перешкоджає захисту порушеного права, не зараховується у встановлений законом строк позовної давності. При наявності підстав для призупинення строку давнини проміжок часу, протягом якого мало місце відповідні обставини (виникли або продовжували існувати), у цей строк не зараховується. Однак той час, який пройшов до їхнього настання , ураховується при вирахуванні строку . Після того, як припинилася їхня дія, триває плин строку позовної давності[9].
До підстав , що припиняють плин давнього строку , в відповідності зі ст. 202 ГК РФ ставляться :
1) непреодолимая сила, т. е. чрезвычайное и непредотвратимое при данных условиях обстоятельство,
2) нахождение истца или ответчика в составе Вооруженных Сил, переведенных на военное положение,
3) установленная на основании закона Правительством РФ отсрочка исполнения обязательств (мораторий),
4) приостановление действия закона или иного правового акта, регулирующего соответствующее отношение. Поняттям «непреодолимая сила» или форс-мажорным обстоятельством охватывается как стихийные бедствия (землетрясения, наводнения, снежные заносы и т. п.), так и общественные явления (беспорядки, гражданские войны, забастовки и т. п.), які порушують нормальну роботу транспорту, зв'язки , судів або інших органів і тим самим перешкоджають своєчасному пред'явленню позову. Щоб те або інша подія могла кваліфікуватися як непереборна сила , воно повинне характеризуватися, насамперед , надзвичайністю, тобтое. бути незвичайн, що випадають із нормального ходу розвитку й, як правило, непередбаченим заздалегідь явищем. Крім того, воно повинне бути об'єктивно невідворотним за допомогою готівки за даних умов технічних і інших засобів . Остання обставина свідчить про відносність поняття "непереборна сила ", оскільки те, що не можна запобігти при одних умовах місця й часу , може бути відвернене при інших умовах.
Тому оцінка тих або інших подій як непереборної сили повинна опиратися на конкретні життєві обставини.
Знаходження позивача або відповідача в Збройних Силах, переведених на воєнний стан, саме по собі не виключає пред'явлення позову, але робить це вкрай важко, у силу чого також ураховується законом у якості щоприпиняє позовну давність обставини. Однак давній строк не припиняється у зв'язку із простим закликом громадянина на службу в Збройні Сили або на військові збори.
Мораторій як підстава призупинення позовної давності відрізняється від непереборної сили тим, що створює не фактичні, а юридичні перешкоди для пред'явлення позову. У цьому випадку компетентний державний орган в особі Уряду РФ відсувається строк виконання зобов'язань, і тим самим "заморожує" на певен період існуючі права вимоги на примусове виконання зобов'язань боржниками. Мораторій може ставитися до всіх зобов'язань (загальний мораторій) або поширюється лише на окремі їхні види (приватний мораторій). Оголошення мораторію, який на практиці застосовується досить рідко, викликається, як правило, надзвичайними обставинами – військовим діями, економічними реформами й т.п..
До мораторію близько примикає призупинення чинності закону або іншого правового акту, що регулює відповідне відношення . Рішення про цьому може бути прийняте компетентним державним органом, який , не скасовуючи нормативний акт у принципі , блокує його дія на період існування певних , як правило, надзвичайних обставин.
Наведені вище обставини припиняють позовну давність лише в тому випадку, якщо вони мали місце, тобто виникли або продовжували існувати, в останні шість місяців строку давнини , а стосовно до скороченим строкам – протягом усього строку давнини, якщо цей строк рівний або менш шести місяців. Тут передбачається , що, якщо відповідні події виникли й припинилися раніше, те в кредитора досить часу для пред'явлення позову. По цій же причині строк , що залишився після припинення дії обставин, що припиняють позовну давність, подовжується до шести місяців або повної тривалості скороченого давнього строку , якщо він не перевищував шести місяців.[10]
Закон передбачає й інші підстави для призупинення давнини по окремих вимогах. Так, якщо судом залишений без розгляду позов, пред'явлений у кримінальній справі, то, що почалося до пред'явлення позову плин строку позовної давності триває від дня набуття законної сили вироку, яким позов залишений без розгляду , що передбачене ст. 204 ГК РФ. Це означає, що період знаходження цивільного позову в кримінальній справі виключається зі строку позовний давнини .

Категорія: | Додав: Yura (22.12.2009) | Автор: Юра E
Переглядів: 9659 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 2.5/6
Всього коментарів: 1
1  
клас

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Учебные метериалы Львов