Молодий студент, який прагнув працювати для добра людства, одного дня пішов до св. Франциска Салезія і спитав його: – Що маю робити для забезпечення миру у світі? Святий Франциск, посміхаючись, відповів йому: – Не гримай так сильно дверима.
Малі суперечки завжди викликають великі свари і незгоди. Багато розлучень починається від панчіх, забутих під ліжком. Але й велика любов виростає з малого.
На міських мурах і в парафіяльному часописі з’явився дивний некролог: “З великим сумом звіщаємо про смерть парафії святої Анастасії. Похорон відбудеться в неділю об 11-ій годині дня”. У неділю церква святої Анастасії була переповнена: ніколи в ній не збиралося стільки людей, як у цей день. Посеред церкви стояли мари, а у них лежала труна з темного дерева. Парох сказав коротеньку проповідь: “Не думаю, що наша парафія може повернутися до життя, але оскільки ми майже всі зібралися тут, хочу востаннє спробувати. Я би хотів, щоб ви всі пройшли повз труну, аби попрощатися з покійною. Пройдете по черзі, один за одним, і, глянувши на неї, вийдете через ризницю. Потім, хто захоче, може повернутися на Службу Божу через центральний вхід”. Отець парох відкрив труну. Всі питали себе: “Хто там буде? Хто насправді помер?” Черга рушила. Один за одним парафіяни дивилися в труну і виходили з церкви –
... Читати далі »
У джунглях, недалеко від села, жила сім’я мавп. Єдина річ, яка їх цікавила, був вогонь. Вони приглядались до полум’я, що витанцьовувало червоними язиками в хатах, а ще більше на подвір’ях, де навколо нього з вдоволеними лицями сиділи селяни. Одного досить холодного вечора мавпи побачили світлячка, що блимав між листям на кущі. Вони подумали, що то була іскорка тієї дивної речі, яка огрівала людей, і дбайливо взяли його. Прикривши його сухою травою і гілками, мавпи простягали руки до нього та скрекотіли від задоволення, думаючи, що гріються. Одна навіть почала дути на світлячка, бо багато разів бачила, що так роблять люди. За цим усім з дерева спостерігала пташка з золотими крильцями. Їй стало шкода тих бідних мавп, вона злетіла до них і сказала: – Приятелі, ви обманюєтесь – це не вогонь... Це – тільки світлячок! Але мавпи, невдоволені, прогнали її геть, і стали ще силь
... Читати далі »
Один горобчик лежав на спині, простягаючи свої ніжки просто до неба. Прилетів другий горобчик і здивовано спитав: – Що ти робиш? Чому лежиш на спині? Що з тобою? Не рухаючись, перший відповів: – Своїми ніжками підтримую небо. Якщо поворухнусь і заберу свої ніжки, – небо впаде на землю. У цю хвилину біля них впав листочок, що відірвався від гілки дуба. Горобчик, що підпирав небо, злякався: в одну мить підскочив і швидко полетів. Небо, звичайно, не впало.
Якось помер один відомий проповідник і пішов до неба. Там він побачив, що звичайний водій таксі має краще місце від нього. Проповідник побіг жалітися до святого Петра: – Не розумію, напевно, тут якась помилка. Я ж присвятив усе своє життя проповідуванню Божого Слова. Святий Петро відповів: – Ми нагороджуємо за результатами. Ви пам’ятаєте результати ваших проповідей? Проповідник неохоче змушений був визнати, що дехто
... Читати далі »
Мама, як звичайно, покликала з кухні: – Прошу до столу. Все готове! Її чоловік, який читав, і два сини, що дивилися телевізор, швидко відгукнулися і з шумом сіли до столу. Прийшла господиня, але замість пахучих страв, кинула на стіл жменьку сіна. – Це що?! – закричали всі разом. – Чи ти здуріла? – спитав її чоловік. Господиня спокійно подивилася на них і сказала: – Я думала, що ви не звернете на це уваги. Вже двадцять років готую для вас і ніколи ще не почула жодного слова, з якого я могла б зрозуміти, що ви жуєте не сіно.
Щоб відзначити десятиліття шлюбу, одна жінка попросила редакцію журналу, який читав її чоловік, надрукувати “послання” до нього. Ось воно: “Дуже дякую Тобі, мій дорогий, за те, що я нині почуваюся щасливою дружиною і матір’ю. Дякую за те, що завжди і скрізь я відчуваю, що є твоєю єдиною жінкою на світі. Дякую Тобі за те, що Ти поважаєш і цінуєш м
... Читати далі »
Здоровенний та не надто чемний самурай прийшов до низенького буддійського монаха і каже: – Монаше, скажи мені, що таке пекло, а що – небо? Монах поглянув на дужого воїна і зневажливо відповів: – Сказати тобі, що таке – небо і пекло? Я не можу тобі цього пояснити. Ти брудний і смердиш. Ти – ганьба касти самураїв. Геть від мене! Не можу терпіти тебе! Самурай розлютився, почав тремтіти. Його лице так почервоніло від гніву, що не міг і слова промовити. Витягнув меч і підніс його, щоб убити монаха. – Це – пекло, – прошепотів спокійно монах. Самурай знітився. Скільки ж співчуття і жертовності було в малому монахові, який ризикував власним життям, щоб пояснити йому, що таке пекло! Поволі він опустив меч. Відчув спокій і вдячність – його лице проясніло. – Це є небо, – прошепотів спокійно монах.
Проживши довге і героїчне життя, один відважний самурай потрапив до раю. Але йому було
... Читати далі »
Був він людиною чесною, представником мовчазної більшості, суворим з жінкою і дітьми, членом расистської ліги, тому що вважав за краще, щоб “чорні залишалися у своїй країні”. Але як буває з усіма, він також помер. Він сміливо підійшов до воріт раю і постукав. Ангел чемно привітався з ним та завів до приймальні. Сів за комп’ютер, набрав ім’я новоприбулого, прочитав на екрані відповідь і сказав: – Мені неприємно говорити про це, але ви мусите побути трохи в чистилищі. – Тут якась помилка! – скрикнув той чоловік. – Я завжди був чесний, зразковий... – На жаль, нічого не можу зробити, – відповів ангел. – Хочу говорити безпосередньо з НИМ! – рішуче сказав чоловік і попрямував до дверей,що були за плечима ангела. – Воля ваша, – сказав ангел. – Але на вас чекає цікава несподіванка. – Яка? – спитав чоловік. – ВІН – ЧОРНИЙ, – посміхнувся ангел.
Молодого монаха послали до одного монастиря у Фландрії ткати разом з іншими великий гобелен. Якось він спустився зі своєї драбини дуже обурений. – Досить! Я більше не можу працювати! Вказівки, які дають мені, беззмістовні! Я працював золотою ниткою, а тут мені кажуть зав’язати її і відтяти... – Сину, – сказав спокійно старий монах, – ти не бачиш цього гобелена так, як треба його бачити. Ти працюєш з виворітного боку і тільки з одним фрагментом. І повів його показати роботу з лицевого боку. Молодий монах остовпів. Він працював над дуже красивим гобеленом – “Поклоніння трьох царів”, а його нитка творила частину німба навколо голови Божого Дитятка.
У давній легенді оповідується про чоловіка, котрому Бог пообіцяв, що виконає одне його бажання. Чоловік подумав і сказав: – Я хотів би чинити добро, не знаючи про це. Бог вислухав його. Пізніше, побачивши, що це бажання так
... Читати далі »
Тринадцятилітній Юрко прогулювався з мамою пляжем. Нараз спитав її: – Мамо, як вберегти приятеля, якого дуже любиш? Мама подумала трохи, потім, нахилившись, набрала в жмені піску. Одну руку стиснула в кулак і пісок почав вислизати поміж пальців. Чим більше стискала кулак, тим більше пісок вислизав. Другу руку, натомість, тримала відкритою і пісок залишився в ній. Хлопчик зі здивуванням спостерігав, а потім радісно скрикнув: – Розумію!
У забутому гірському храмі зберігалася ікона Богородиці, на зворотному боці якої була написана одна молитва – молитва усиновлення. Ось вона: Господи, допоможи мені бути приятелем усіх. Приятелем, що чекає і не нудиться, що приймає з добротою, що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю. Приятелем, якого завжди можна знайти. Допоможи мені пропонувати іншим безкорисливу дружбу, в
... Читати далі »
Йшов собі полем подорожній – і раптом у траві побачив якийсь предмет дивної форми. – Це змія, – подумав він. Змія кинулась на нього і вкусила. Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також побачив предмет дивної форми. – Це птах, – подумав він. Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.
Одному водієві несподівано вночі посеред поля пробилося колесо автомобіля. Він засмутився, бо не мав потрібного інструменту, щоб його замінити. Раптом вдалині він побачив маленький вогник – це був одинокий селянський будинок. Водій швидко пішов у тому напрямку. Дорогою він думав: “А що, як ніхто не відкриє дверей?” “А що, як не буде потрібного інструменту?” “А що, як не схочуть його позичити?”
Від таких непевних думок його тривога зростала, і коли нарешті водій дійшов до того будинку, то був такий знервований, що, розмахуючи кулаком під носом у господаря, закричав: “Тримай соб
... Читати далі »
Один лев з широко розкритою пащею наблизився до вівці і спитав її, чи від нього не тхне. – Так! – відповіла вівця. – Дурна! – сказав лев і з’їв її. Потім поставив те саме питання вовкові. – Ні! – відповів вовк. – Підлабузнику! – заричав лев і розірвав його. Те саме лев запитав й у лиса. – Кажучи правду, пане, – відповів лис, – у мене такий нежить, що абсолютно не чую жодних запахів.
Учень одного філософа пішов відвідати свого вчителя, який лежав на смертному ложі. – Залишіть мені у спадок трохи вашої мудрості, – просив він. – Бачиш мій язик? – спитав філософ. – Бачу, – відповів учень. – А мої зуби? Чи всі ще там? – Ні, не всі. – А знаєш, чому язик тримається довше від зубів? Бо він м’який і гнучкий, а зуби тверді – тому й випадають. Тепер ти знаєш усе, що треба знати. Іншої мудрості не маю.
– Я випадково не залишила у вас свою парасолю? – спитала мене одна пані, сусідка, яка якось приходила поговорити зі мною. – Так, – відповів я. Пані щиро подякувала, а потім додала: – Ви – справді чесна людина! Я була у багатьох сусідів і питала, чи не залишила у них свою парасолю, і, уявіть собі, всі відповідали, що ні.
Жила собі на селі черепаха. Якось племінниця, що мешкала в місті, запросила її до себе. Бажаючи побачити трохи світу, сільська черепаха прийняла запрошення. Дорога була недалека (не більше кілометра), але для черепахи це – довгий шлях. Та вона собі думала, що швидко подолає його, і тільки наступного дня вранці пустилася в дорогу. “Якщо я буду рухатись в такому темпі, – міркувала черепаха – то в обід якраз буду на місці”. І пошкандибала, мугикаючи собі під ніс якусь пісеньку. Йде, йде, йде... До полудня бідолаха пройшла ледве двісті метрів. Коли годинник по
... Читати далі »
Якось один чоловік затримався біля гурту хлопчаків, які бавилися на подвір’ї між будинками. Він почав підстрибувати, танцювати та виробляти всілякі блазнівські штучки, щоб забавити їх. Мати одного з них побачила це зі свого вікна. Через якийсь час вона вийшла на подвір’я, підійшла до свого сина і сказала: – Це, напевно, святий. Сину, йди до нього. Чоловік поклав хлопцеві на рамено праву руку і спитав: – Мій любий, що би ти хотів робити? – Не знаю, – відповів хлопець. – А ви що хочете, щоб я робив? – Це ти мені маєш сказати. Що тобі подобається? – А... Я дуже люблю бавитися! – А хочеш бавитися з Богом? Здивований, хлопець не знав, що відповісти. Тоді чоловік додав: – Якщо ти будеш бавитися з Богом, то зробиш найкращу річ у світі. Бо всі ставляться до Бога так серйозно, що виглядає, ніби Він смертельно нудний і суворий. Бався з Богом, сину! Такого милого то
... Читати далі »
Якось один чоловік затримався біля гурту хлопчаків, які бавилися на подвір’ї між будинками. Він почав підстрибувати, танцювати та виробляти всілякі блазнівські штучки, щоб забавити їх. Мати одного з них побачила це зі свого вікна. Через якийсь час вона вийшла на подвір’я, підійшла до свого сина і сказала: – Це, напевно, святий. Сину, йди до нього. Чоловік поклав хлопцеві на рамено праву руку і спитав: – Мій любий, що би ти хотів робити? – Не знаю, – відповів хлопець. – А ви що хочете, щоб я робив? – Це ти мені маєш сказати. Що тобі подобається? – А... Я дуже люблю бавитися! – А хочеш бавитися з Богом? Здивований, хлопець не знав, що відповісти. Тоді чоловік додав: – Якщо ти будеш бавитися з Богом, то зробиш найкращу річ у світі. Бо всі ставляться до Бога так серйозно, що виглядає, ніби Він смертельно нудний і суворий. Бався з Богом, сину! Такого милого то
... Читати далі »
Місіонер, який прожив в Японії багато років, і відомий співак, що пробув там тільки два тижні, поверталися до Америки одним літаком. У Нью-Йорку місіонер побачив великий натовп прихильників співака, які вітали його радісним криком... – Господи, я нічого не розумію, – прошепотів місіонер. – Я пожертвував 42 роки для Японії, а він пробув тільки два тижні, і тисячі людей вітають його з повернення додому – мене ж ніхто не зустрічає. Господь відповів: – Сину, та ж ти ще не повернувся до свого дому.
Якось турист відвідав одного відомого рабина. Його дуже вразило те, що в кімнаті, наповненій книжками, єдиними меблями були стіл і дерев’яна лавка. – Де ж решта ваших меблів? – спитав турист. – А ваші де? – Мої? Я ж тут тимчасово, – здивовано відповів турист. – І я також, – сказав рабин.
Одного дня сатана знайшов собі дуже потішну забавку. Це було диявольське дзеркало, що мало магічну властивість: воно спотворювало все добре і гарне, а огидне й погане видавалося в ньому гарним. Сатана мандрував з тим дзеркалом по цілому світі. Й усі, хто дивився в нього, здригалися від огиди: замість себе вони бачили жахливу, страхітливу істоту. Лукавий дуже тішився своїм дзеркалом: чим огиднішими були речі, тим більше вони йому подобалися. Одного разу відображення в дзеркалі так припало йому до вподоби, що він зайшовся сміхом, – аж раптом дзеркало вилетіло йому з рук і розбилося на мільйони скалок. Сильний і злий ураган розніс їх по цілому світу. Деякі скалки були менші від макового зернятка й запорошили очі багатьох людей. Ці люди почали бачити тільки те, що було зле і погане. Більші стали лінзами до окулярів. Люди, що носили такі окуляри, вже не могли бачити те, що було до
... Читати далі »
Тибетці оповідають дивну легенду – легенду про гірське козеня. Багато років жило собі гірське козеня, яке постійно відчувало в ніздрях дуже приємний запах моху. Цей чудовий, солоденький запах супроводжував його і в мандрівках по зелених горах, і в прогулянках по дрімучих лісах. Козеня не могло зрозуміти звідки той запах, що так приємно його бентежив. Він, як мелодія флейти, незборимо притягав до себе. Козеня почало гасати по лісах у пошуках джерела того незвичайного і хвилюючого запаху. Те шукання стало нестримним. Бідне звірятко вже не могло ні їсти, ні пити, ні спати, ні думати про щось інше. Воно не знало, звідки йшов той запах, але відчувало потребу шукати його, перескакуючи через горбочки, яруги, доки, зголодніле і виснажене до краю, не зірвалося зі скелі. Його рани були тяжкі й болючі. Козеня почало лизати свою кров на грудях і в цю мить відкрило неймовірну річ.
... Читати далі »
Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...
Те, що ми хотіли б почути:
Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти – дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я п
... Читати далі »
Одному юнакові приснилося, що він увійшов до великої крамниці. За прилавком стояв ангел. – Що ви продаєте? – спитав юнак. – Все, що бажаєте, – чемно відповів ангел. Юнак почав перераховувати: – Я хотів би припинення у світі всіх воєн, справедливості для покривджених, терпимості та щедрості до чужинців, любові в родинах, праці для безробітних, єдності в Церкві і... і... Ангел перервав його: – Вибачте, пане, ви мене не зрозуміли. Ми не продаємо плодів, а тільки насіння.
Одна Ісусова притча починається так: “Царство Боже подібне до насіння, що один господар казав посіяти на своїм полі...” Царство – це завжди початок. Малесенький, майже незначний початок. Сам Бог прийшов на землю, як зерно, як квас, як малесенький паросток. Зерно – це чудо. Навіть найбільше дерево виростає з малого зерна. Твоя душа – це поле, на якому посіяні важливі діла та великі цінності. Чи
... Читати далі »
Молодесенька хмаринка – а відомо, що життя хмарин коротке і неспокійне, – вперше пропливала небом з іншими хмарами, чорними, великими, чудернацьких форм. Коли вони досягли великої пустелі Сахари, інші, вже досвідчені хмари, напучували її: – Лети, лети! Якщо затримаєшся тут, то загинеш! Але молода хмаринка, як і всі у її віці, була дуже цікавою і відпливла в кінець хмариного табунця, подібного на розпорошену отару овець. – Що ти робиш? Рухайся з нами! – завив вітер. Але мала хмаринка побачила дюни з золотого піску, і це її причарувало. Вона повільно опустилася. Одна дюна посміхнулася їй. – Привіт! – сказала чемно. Була то дуже гарна маленька дюна, щойно створена вітром, jhi гладив її блискуче волосся. – Привіт! Я – Оля, – відрекомендувалася хмаринка. – Я – Галя, – відповіла дюна. – Як поживаєш там, на землі? – Та так... сонце й вітер. Трохи жарко, але даєм
... Читати далі »
У старовинній книзі з бібліотеки монастиря два монахи прочитали, що на краю світу є таке місце, де сходяться небо з землею. І ось вони вирішили відшукати його, пообіцявши, що не повернуться доти, доки не знайдуть. Мандруючи по світу, вони наражалися на безліч небезпек, витримували спеку і холод, терпіли страшні злигодні, які часто супроводжують паломництво. Долали тисячі перешкод, які спроможні були відвернути людину від її мети. Та все-таки монахи витримали. Вони знали, що в тому місці, яке вони шукають, мають бути двері, в які достатньо лиш постукати, щоб побачити Бога лице в лице. Знайшли двері. І, не роздумуючи й миті, зі щемом у серці постукали. Двері повільно відчинилися. Стривожені, монахи увійшли і... опинилися у власній келії свого монастиря.
Одного разу до рабина Менделя з Коцк прийшли вчені гості. Вони довго веселилися, аж раптом господар запитав: – Де ж
... Читати далі »
Один старий чоловік тяжко захворів, і парох прийшов його відвідати. Увійшовши до кімнати хворого, він побачив біля ліжка порожнє крісло і запитав, для чого воно тут стоїть. Хворий, ледь усміхаючись, відповів: – Я уявляю собі, що в цьому кріслі сидить Ісус. Перед тим, як ви прийшли, я, власне, розмовляв з Ним. Довгі роки молитва була для мене дуже важкою справою, аж доки один приятель не пояснив мені, що вона полягає у розмові з Ісусом. І тепер я собі уявляю, що Ісус сидить переді мною у цьому кріслі, я говорю до Нього та слухаю, що Він мені відповідає. Через кілька днів дочка того чоловіка прийшла до пароха і сказала, що її батько помер. Вона розповіла: – Я залишила його самого тільки на дві години. Коли повернулася, він був уже мертвий, лежав, схиливши голову на порожнє крісло, яке завжди стояло біля його ліжка, – так, як він хотів.
“Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога
... Читати далі »
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш. Якось француженка спитала поета: – Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній? – Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, – відповів той. Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей. Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці – мовчазна, неру
... Читати далі »
