Інститут основ правового статусу особи в системі
конституційного права України займає провідне місце. У розділі III
Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»
міститься 48 статей. У нормах цього розділу в правовій формі
розкривається основоположний принцип конституційного ладу України,
згідно з яким права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Встановлення і забезпечення прав і
свобод людини є головним обов’язком держави.
Конституційні права та свободи – це не всі права й
свободи, якими володіє людина, а тільки основні, фундаментальні. Майже
всі демократичні конституції при найповнішому переліку прав і свобод
визнають, що за людиною й громадянином залишаються й інші права та
свободи. Це цілком слушно та обґрунтовано, оскільки, перелічивши всі
можливі права людини та громадянина, держава тим самим обмежила їх. У
ст. 22 Конституції України з цього приводу говориться: «Права й свободи
людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними».
Конституційні права й свободи є головним елементом
конституційних правовідносин. Вони виникають між людиною (громадянином)
і державою та означають обов’язок держави захищати й охороняти основні
та інші права і свободи кожного окремого громадянина (людини). У той же
час Конституція України пов’язує основні права й свободи з обов’язками
людини й громадянина. Сукупність основних прав, свобод і обов’язків
становить конституційно-правовий статус людини й громадянина. Цей
статус і є мірою свободи, основою загальної правоздатності людини.
Права особи значною мірою залежать від того, є вона громадянином України чи ні.
Громадянство України –
це правовий зв’язок між фізичною особою та Україною, що знаходить свій
вияв у їх взаємних правах та обов’язках (ст. 1 Закону України «Про
громадянство України» від 18 січня 2001 р.).
У державі проживають фізичні особи трьох категорій: власні громадяни, іноземці, особи без громадянства (апатриди).
У повному обсязі права й свободи надаються власним громадянам.
Громадянство є найважливішою передумовою встановлення правового статусу
особи в державі. Правовий статус громадянина – це система прав і
обов’язків кожного громадянина, яка включає до себе суб’єктивні права й
юридичні обов’язки громадян і відрізняє їх від іноземних громадян.
Термін «громадянство» має два основні значення: 1)
громадянство як форма зв’язку між особою і державою; 2) громадянство як
правовий інститут. Громадянство виступає як своєрідний загальний,
тривалий, стійкий зв’язок, не обмежений територіально-просторовими
сферами України, як гарант (необхідна умова) забезпечення особі
активної та вирішальної участі в управлінні справами суспільства й
держави. Інститут українського громадянства становлять норми, які
регламентують відносини, що існують між Українською державою та особами
незалежно від місця їх проживання.
Володіння громадянством має для особи низку правових
наслідків: на неї поширюється юрисдикція держави; їй надаються в
повному обсязі права і свободи та покладаються обов’язки; їй
гарантується захист прав та інтересів у державі та за її межами.
Крім терміна «громадянство», існує ще термін
«підданство», що означає належність особи до держави з монархічною
формою правління.
Право на громадянство є невід’ємним правом людини.
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права
змінити громадянство. Ця норма вперше закріплена в Конституції України
(ч. 1 ст. 25).
Громадяни України мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом. Держава гарантує і захищає
конституційні права і свободи своїх громадян та забезпечує виконання
ними обов’язків перед суспільством.
У вивченні правового регулювання громадянства значну допомогу може
надати вивчення законодавства України, яке регулює статус громадян,
іноземців, осіб без громадянства, а також біженців.
| 
