Норми права регулюють відносини між людьми, надаючи
їм особливого характеру – після врегулювання вони стають захищеними
засобами державного впливу. І щоб відрізняти такі відносини від інших
(неврегульованих нормами права), їх позначають терміном «правовідносини».
Скажімо, відносини між батьками та дітьми щодо
надання допомоги по утриманню регулюються правом, а відносини між
сторонніми людьми з цього приводу – ні. Так, якщо повнолітній син
утримував свою немічну матір, а згодом перестав надавати їй допомогу,
вона може стягнути з нього аліменти у судовому порядку. У випадку
надання такої ж допомоги сусідці, вона не може просити захисту в суді.
Правовідносини
– це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких
виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що
забезпечуються державою
Можна виділити низку ознак правовідносин: 1) вони
виникають на основі норм права; 2) характеризуються наявністю сторін,
які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки; 3) є видом
суспільних відносин фізичних та юридичних осіб, організацій і навіть
спільнот людей; 4) здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних
обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.
Правовідносини мають складну структуру, до складу якої входять: суб’єкти, об’єкт та зміст правовідносин.
Суб’єктами правовідносин уважають тих
учасників, які є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Серед них можна виділити фізичних та юридичних осіб; державні та
громадські організації; різні спільноти (трудові колективи, населення
відповідного регіону, народ тощо).
Фізичними особами як суб’єктами правовідносин можуть бути лише люди (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Юридичними особами
визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого
імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати
обов’язки, захищати свої права у суді та нести юридичну
відповідальність за вчинені дії.
Основною ознакою суб’єктів правовідносин є наявність у них правосуб’єктності
– здатності бути носіями прав та обов’язків, здійснювати їх від свого
імені та нести юридичну відповідальність за неправомірні дії.
Необхідними елементами правосуб’єктності є право- та дієздатність.
Правоздатність – це здатність суб’єктів правовідносин бути носіями прав та обов’язків, а дієздатність – це здатність самостійно набувати і реалізувати такі права та обов’язки.
Іноді із дієздатності виділяють ще один компонент – деліктоздатність, або здатність суб’єктів правовідносин нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення.
Об’єкти правовідносин – ті реальні
соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу
яких між суб’єктами правовідносин виникають, змінюються чи припиняються
суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Їх поділяють на матеріальні,
духовні блага та дії осіб.
Зміст правовідносин – це їх реальна наповненість. Виділяють фактичний та юридичний зміст правовідносин.
Фактичний зміст правовідносин становить
поведінка суб’єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб’єктивні
права та юридичні обов’язки сторін. З іншого боку, саме такі
суб’єктивні права та юридичні обов’язки складають юридичний зміст правовідносин.
Наявність в особи суб’єктивного права
означає, що вона уповноважена діяти відповідно до свого бажання, може
вимагати певних дій від зобов’язаної сторони, або звернутися до
компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права. Коли ж
особа несе юридичні обов’язки, вона повинна здійснити певні дії
або утримуватися від здійснення дій. За невиконання юридичних
обов’язків на неї може бути покладена відповідальність.
Загалом, стуктуру правовідносин може проілюструвати
схема правової взаємодії, яка виникає у стосунках між продавцем та
покупцем у магазині:
| 
