1. Поняття міжгалузевого управління та його місце у державному управлінському механізмі.
Перед тим як перейти до розгляду поняття міжгалузевого управління я хотів би почати з самого поняття управління. Отже, Управління — це цілеспрямований і постійний процес впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Як об'єкт управління виступають різні явища і процеси: людина, колектив, соціальна спільність, механізми, технологічні процеси, апарати.
Управління як процес впливу суб'єкта на об'єкт управління немислимий без системи управління, під якою, як правило, розуміється механізм, що забезпечує процес управління, тобто безліч взаємозалежних елементів, що функціонують узгоджено і цілеспрямовано. Елементи, що беруть участь у процесі управління, об'єднуються в систему за допомогою інформаційних зв'язків, конкретніше — за принципом зворотного зв'язку.
"Управляти" — значить "направляти, керувати" (отже, мається на увазі і наявність особливостей даного тлумачення: про щось піклуватися, виконувати щось з доручення, виконувати і розпоряджатися).
Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу і розпорядницьку діяльність, здійснювану органами державного управління, наділені міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.
На відміну від галузевого (лінійного) управління, що представляє собою сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому (функціональному) управлінні мають місце горизонтальні відносини, тобто відносини суб'єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покладена в основному на державні комітети, служби, адміністрації й інспекції України, у деяких випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, що відноситься до їх компетенції, а також функціональне регулювання у визначеній сфері діяльності.
Наприклад, Державна митна служба України відповідно до Положення про неї, затвердженим Указом Президента України від 24 серпня 2000 р., є центральним органом виконавчої влади, що здійснює безпосереднє керівництво митною службою України. У процесі реалізації митного законодавства у неї можуть виникати відносини з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями лише в зв'язку з переміщенням вантажів, товарів та предметів через митний кордон, оформленням документів, справленням мита і т.п. Організаційної підпорядкованості, тобто вертикальних відносин, між Державною митною службою, з одного боку, і цими органами управління, підприємствами й організаціями — з іншого, не існує. Організаційні відносини в Державній митній службі існують тільки з Президентом України і Кабінетом Міністрів України, яким вона підпорядкована, і, природно, з регіональними митницями, митницями, митними постами і підпорядкованими підприємствами, установами, навчальними закладами, якими Голова Державної митної служби керує одноосібно .
Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно ширше, ніж органів галузевого управління, оскільки їхня діяльність є функціональною і поширюється на всі чи декілька галузей управління. При цьому в сучасних умовах коло питань, з яких необхідна координація (узгодження) діяльності галузевих органів, постійно розширюється. Це пояснюється, по-перше, тим, що поряд з державним сектором економіки розвивається недержавний, що обумовив появу великої кількості нових об'єктів управління; по-друге, тим, що інтереси розвитку ринкових відносин вимагають утворення структур, уповноважених здійснювати міждержавні економічні, політичні, культурні зв'язки. Міністерство економіки України з питань, віднесених до його компетенції, взаємодіє з комітетами Верховної Ради України, центральними та іншими органами виконавчої влади, громадськими об'єднаннями, посольствам, консульствами, торговими представництвами відповідних держав в Україні, засобами масової інформації.
Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління проявляється в тому, що акти, видані в межах їх компетенції, є обов'язковими для всіх органів державного управління та органів місцевого самоврядування, не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи міжгалузевого управління несуть відповідальність за стан і розвиток дорученої їм сфери (кола питань) управління. Сфера міжгалузевого управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація і т.п.
Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.
Важливе значення має усунення непогодженості в діях органів виконавчої влади на всіх рівнях протидії, а бажано — і попередження таких негативних явищ, як інфляція, надмірне майнове розшарування населення, скорочення виробництва, нерівномірність розвитку окремих регіонів. Особливо гострою є проблема розбудови економічних зв'язків з країнами СНД в умовах переходу до ринкових відносин.
Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з питань, віднесених до їх компетенції. Такі функції, як вже зазначалося, здійснюють Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України і деякі інші.
Політичні й економічні перетворення, що відбуваються в Україні, вимагають істотних змін у структурі уряду і центральних органів виконавчої влади. Це буде здійснюватися відповідно до Програми «Україна — 2010» — першої за роки незалежності стратегічної програми розвитку нашої держави на найближче десятиліття. Відповідно до цієї Програми кількість міністерств буде скорочено. З'явиться багато нових органів міжгалузевого управління: державні комітети житлової і будівельної політики, зв'язку і інформатики, фізичної культури і туризму, адміністрації (енергетична, цінних паперів, нерухомого майна) та інші центральні органи виконавчої влади для здійснення спеціальних (виконавчих, контролюючих, дозвільних та ін.) функцій у відповідних сферах.
Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, але й об'єктів управління, характеру прав і обов'язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.
У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.
На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика, установлюються податки і гарантії, визначаються їхні граничні величини, сфера діяльності. Тут зважуються завдання формування ефективних секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами, об'єкт державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні — ринок у цілому.
Об'єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (на рівні конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції: промислові, сільськогосподарські, сфера надання послуг тощо. Саме тут вирішується завдання державної підтримки економіки ефективних підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських об'єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування зростання цін. У ході цієї роботи важливо виділити її господарських суб'єктів, в яких центральний пакет акцій повинен бути закріплений за державою, щоб впливати на рішення, прийняті цими суб'єктами, в тому числі з метою економічної безпеки країни. З макрорівня на мікрорівень делегуються права користування податками, їх справляння у встановлених межах. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюється органами, які управляються конкретними галузями економіки і сферою надання послуг.
Контрольно-наглядова діяльність органів міжгалузевого упрвління.

Надвідомчий (функціональний) характер може носити контроль з боку центральних органів виконавчої влади. Завдання покладені на надвідомчий контроль аналогічні завданням відомчого (галузевого) контролю, зокрема, функціональними міністерствами і відомствами (наприклад, Міністерством фінансів, Антимонопольним комітетом, Міністерством праці і соціальної політики й ін.) За своїм змістом надвідомчий контроль центральних органів державної виконавчої влади стосується, як правило, окремих функцій чи конкретних сторін діяльності підконтрольних об'єктів (наприклад, фінансової роботи, дотримання законодавства про охорону праці і т.д.). Так міністерство освіти і науки здійснює надвідомчий контроль щодо питань, пов'язаних з акредитацією навчальних закладів незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості; контролює підготовку науково-педагогічних кадрів, якість і рівень освіти і т.п. Міністерство охорони здоров'я здійснює відповідний санітарно-епідеміологічний контроль; Міністерство юстиції здійснює контроль за відповідністю Конституції і поточними законами, видавані міністерствами і державними комітетами відомчих правових актів, і т.п.
З метою здійснення зазначених спеціальних функцій у структурі міжгалузевих органів державної виконавчої влади утворяться спеціалізовані служби (відділи, управління); наприклад, державна автомобільна інспекція в складі Міністерства внутрішніх справ; Державна санітарно-епідеміологічна служба в системі Міністерства охорони здоров'я й ін.
Поряд зі спеціалізованими контролюючими службами в складі міжгалузевих міністерств і відомств у системі органів державної виконавчої влади функціонують також державні комітети й інші центральні органи зі спеціальним статусом, основним призначенням яких є здійснення спеціалізованого державного контролю. До числа таких органів можна віднести, зокрема, Державний комітет будівництва, архітектури і житлової політики, Державний комітет з охорони державного кордону, Державний комітет стандартизації, метрології і сертифікації; Вищу атестаційну комісію, Головне контрольно-ревізійне управління, Антимонопольний комітет, Державну митну службу, Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку, Фонд держмайна й ін.
Перераховані органи здійснюють спеціалізований контроль у різних сферах управлінської, правоохоронної і правозабезпечувальної діяльності, у тому числі в сфері податкової політики, антимонопольної діяльності, охорони державного кордону, фінансової і банківської діяльності, а також метрологічної, санітарний, екологічний, митний, сертифікаційний контроль, контроль в галузі охорони державної таємниці й інші види контрольної діяльності.

2. Характеристика основних сфер міжгалузевого управління.
управління державним обліком і статистикою.
Зміст управління державним обліком і статистикою може бути яскравим прикладом міжгалузевого державного управління.
Здійснення державного обліку і статистики, створення централізованої системи обліку і статистики в Україні — важливий важіль управління соціально-економічними і політичними процесами в державі і суспільстві.
Основи організації статистики й інформатики відповідно до Конституції України визначаються винятково законами України. Управління в сфері державного обліку і статистики здійснюється на основі Закону України від 17 вересня 1992 р. «Про державну статистику в Україні» , Указу Президента України “Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку та статистики” від 1992 р. зі змінами та доповненнями. Цей Закон, спрямований на регулювання правових відносин в галузі статистики і ведення первинного обліку, визначає повноваження і функції органів державної інформаційної системи України з метою одержання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України, АРК і інших регіонів.
Державну статистику в Україні здійснюють: Міністерство статистики України, органи державної статистики в Республіці Крим, областях, районах та містах установи, які становлять єдину систему органів державної статистики України. Вказані органи діють на підставі Положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Головними завданнями органів державної статистики є:
реалізація державної політики в галузі статистики;
збирання, розробка, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в економічному і соціальному житті України та її регіонів;
розробка і впровадження статистичної методології, яка базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях;
забезпечення достовірності, об'єктивності, оперативності, стабільності та цілісності статистичної інформації; забезпечення доступності, гласності і відкритості зведених стат. даних в межах чинного зак-ва.
Крім органів державної статистики, державною статистикою займаються також міністерства і відомства України, інші юридичні особи для виконання завдань, що входять до їх компетенції відповідно до затверджених форм державної статистичної звітності.
Державну політику в галузі обліку і статистики проводить Кабінет Міністрів України. Вона спрямована на створення єдиної (уніфікованої) системи обліку і статистики, визначення змісту і пріоритетів статистистично-управлінскої діяльності на всій території України.
Управління обліком і статистикою в Україні покликано забезпечити реалізацію державної політики в цій сфері, збір, розробкленя, узагальнення і всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в соціально-економічному, політичному житті держави і його регіонах. Змістом загальнодержавної статистики як функції управління є також розробка і впровадження статистичної методології, що базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах і рекомендаціях, забезпечення достовірності, стабільності і цілісності статистичної інформації. Облік і статистика покликані інформувати про наявність і використання природних, трудових і матеріальних ресурсів в економіці, національного прибутку, прибутках і витратах суб'єктів господарювання, населення й інших економічних, соціальних, адміністративно-політичних процесах, що відбуваються в нашому суспільстві.
Виходячи з наведеного, варто підкреслити, що загальнодержавна статистика й облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслуговують потреби всіх державних органів, у тому числі галузевих органів управління. Проте управління статистикою загальнодержавного характеру доповнюється галузевим управлінням, що виражається в наявності окремих видів статистики, наприклад, фінансово-валютної, судової, митної й ін. Обсяги відомчої (галузевої) статистичної звітності визначаються міністерствами і відомствами самостійно за узгодженням з органами державної статистики.
В основу організації державного обліку і статистики покладені загальні принципи державного управління. Крім того, статистична діяльність у своїй основі має спеціальні принципи. Серед них чільне місце займає принцип подання в обов'язковому порядку всіма юридичними особами й особами, що займаються підприємницькою діяльністю, даних, необхідних для проведення державних статистичних спостережень. Ці статистичні дані повинні бути достовірними і представлятися в повному обсязі у встановлений термін і за певними адресами. Порядок поданя статистичних даних визначається у формах державної звітності, затверджених органами Державного комітету статистики України (далі - Держкомстат України – є центральним органом управління статистики – 1 рівень управління). Зазначений принцип реалізується і в тому, що органи державної статистики після аналізу отриманих даних у свою чергу зобов'язані подавати власну «продукцію» — статистичну інформацію органам законодавчої і виконавчої влади, Адміністрації Президента України, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям і громадянам у порядку, передбаченому законодавством.
Серед спеціальних принципів сучасної організації статистичної справи в Україні важливого значення набуває принцип залучення до здійснення державних статистичних спостережень осіб, що не працюють в органах державної статистики. Зазначені заходи проводяться за рішенням Кабінету Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Організація цих спостережень покладається на уряд АРК, місцеві органи державної влади. Залучені до здійснення статистичних спостережень особи користаються правами і несуть відповідальність нарівні зі службами органів державної статистики.
У процесі розвитку і становлення статистичних інституцій України особливу роль грає принцип знеособленого використання статистичних даних, відповідно до якого всі зібрані відомості щодо громадян, юридичних осіб можуть використовуватися лише в зведеному вигляді з обов'язковим збереженням державної і комерційної таємниці.
Державне управління в галузі обліку і статистики здійснюється спеціальною системою органів, яку очолює Держкомстат України. Відповідно до Положення про Державний комітет статистики України, затвердженим Указом Президента України від 6 листопада 1997 р. , він є центральним органом виконавчої влади, якому підлеглі органи державної статистики в АРК, областях (2 рівень управління статистики), районах і містах (3 рівень управління статистики), а також підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління. Вони складають єдину систему органів державної статистики України. Держкомстат України очолює Голова, який здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності, несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за стан справ у цій сфері, визначає ступінь відповідальності своїх заступників, керівників підрозділів Держкомстату України.
Держкомстат України покликаний здійснювати загальне централізоване управління обліком і статистикою. При виконанні покладених на нього завдань Держкомстат України: забезпечує реалізацію державної політики в галузі статистики, збір, обробку і всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в житті країни, хід економічних реформ, рівень життя населення, розвиток зовнішньоекономічної діяльності, хід приватизації; розробляє і впроваджує статистичну методологію, що базується на результатах наукових досліджень; сприяє переходу національної системи обліку і статистики на міжнародні стандарти; видає відповідно до законодавства необхідну статистичну інформацію суб'єктам державного управління.
При вирішенні цих завдань Держкомстат України має широкі повноваження. Зокрема, він розробляє і реалізує цільові перспективні програми реформування і розвитку статистики, складає національні рахунки, міжгалузеві і макроекономічні баланси; на основі аналізу статистичного матеріалу, економічних даних бере участь у формуванні і підготовці загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку, розробці проекту Закону про Державний бюджет України; організує і здійснює спостереження за соціально-економічними процесами в Україні, її регіонах і галузях економіки.
Держкомстат України забезпечує: створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, визначення організаційних і методологічних принципів його ведення, організацію єдиного державного обліку всіх суб'єктів господарської діяльності, що підлягають включенню до цього реєстру; розробку інструктивних, нормативних документів, розробку й удосконалення технології і програмних засобів ведення цього реєстру і державних кваліфікацій, що використовуються органами державної статистики, а також інформаційно-довідкове обслуговування користувачів даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України; випуск бюлетенів і збірників на базі цих даних.
Значне місце в діяльності Держкомстату України займає контроль за станом первинного обліку і звітності за достовірністю звітних даних у всіх галузях економіки, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва. У процесі контролю у випадку виявлення приписок і інших перекручень звітних даних Держкомстат України має право вимагати від юридичних осіб і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, вносити виправлення в державну статистичну звітність, а у випадку невиконання ними цієї вимоги у визначені строки самостійно вносити їх з наступним повідомленням відповідних юридичних осіб і громадян для внесення ними виправлень у показники первинного і бухгалтерського обліку, інші зв'язані з цими даними показники.
Держкомстату України також надане право перевіряти достовірність даних, вимагати від юридичних осіб і громадян пояснень та інші матеріали з приводу виявлення порушень в обліку і звітності. Посадові особи органів статистики мають право відповідно до встановленого порядку відвідувати об'єкти, що перевіряються, вносити пропозиції про притягнення посадових осіб і осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, винних у порушенні законодавства, до відповідальності, розглядати справи про адміністративні правопорушення в сфері обліку і статистики. Про результати контрольної діяльності Держкомстат України може доповідати Президенту України, Кабінету Міністрів України, повідомляти відповідним міністерствам, комітетам, відомствам України про стан справ управління обліком і статистикою.
Органи державної статистики (головні управління, управління статистики) АРК, областей, районів, міст відають справами обліку і статистики на відповідній території. Згідно з положеннями про них , затвердженими Головою Держкомстату України, у межах своєї компетенції вони здійснюють збір, обробку й аналіз науково обґрунтованих статистичних даних, а потім подають їх у відповідний орган державної влади; ведуть облік виконання державних замовлень, показників економічного і соціального розвитку регіонів, наявності і використання природних, трудових і матеріальних ресурсів; займаються удосконаленням і уніфікацією обліку і звітності суб'єктів підприємницької діяльності, перевіряють постановку обліку і звітності на підприємствах, організаціях усіх форм власності, достовірність представлених ними звітних даних. Вказівки органів статистики з питань обліку і звітності є обов'язковими. Повідомлення у пресі про виконання показників державного замовлення допускається лише після перевірки їх відповідними органами статистики.
Державні органи статистики взаємодіють з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також міжнародними статистичними організаціями, однак неправомірне втручання в їхню діяльність будь-яких суб'єктів не допускається.
За порушення органами статистики та їх посадовими особами законодавства про збирання і використання статистичних даних, приховування чи перекручення статистичної інформації встановлена адміністративн У відповідності зі ст. 1863 КпАП вона настає за порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень:
Неподання органам державної статистики даних для проведення
державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними,
не в повному обсязі, не за формою, передбаченою
звітно-статистичною документацією, чи із запізненням;
незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення
порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і
організацій України -
тягне за собою накладення штрафу на громадян - від трьох до
п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових
осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності – від
десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені
повторно протягом року після накладення адміністративного
стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу на громадян - від п'яти до
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових
осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від
п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Порушення порядку використання конфіденційної інформації,
приховування або перекручення даних державних статистичних
спостережень, а також використання їх в засобах масової
інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових,
магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на
їх джерело -
тягне за собою накладення штрафу на громадян - від п'яти до
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових
осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності – від
десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Посадові особи та громадяни, що використовують статистичні дані в засобах масової інформації, наукових працях і т.п. без посилання на їх джерело, несуть відповідальність відповідно до законодавства України.
Органи управління фінансами.
У фінансовій діяльності беруть участь практично всі державні органи в залежності від їхньої компетенції, передбаченою Конституцією України і законами України, нормативними актами, що визначають їхній правовий статус, і ін.
Державна політика у фінансовій сфері здійснюється Верховною Радою України, яка затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і внесення змін до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. Винятково законами України зважуються найважливіші питання у фінансовій сфері.
Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяються на:
- органи управління загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації);
2) органи управління спеціальної (галузевої, міжгалузевої) компетенції, які розділяються на дві підгрупи:
а) органи, що здійснюють фінансову діяльність поряд із своїми основними функціями (міністерства, відомства, за винятком Міністерства фінансів України);
б) органи, для яких фінансова діяльність є основною (Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністрація України й ін.). Ці органи утворені спеціально для здійснення фінансової діяльності.
Безпосереднє упрвління фінансами стосується лише фінансів, власником яких є держава.
Президент України має такаж певні повноваження у фінансовій сфері: призначає Міністра фінансів; подає на затвердження Верховної Ради кандидатуру Голови Національного банку України (далі – Нацбанку України).
Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділений Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; розробку проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.
Оперативне управління фінансами здійснюється через спеціальні державні органи виконавчої влади. Система фінансових органів України очолюється Міністерством фінансів (далі — Мінфін України) — центральним органом виконавчої влади по управлінні фінансами. Мінфін України прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і соціального розвитку, проект Державного бюджету України. Для управління фінансами Мінфін України відповідно до Положення про нього наділений повноваженнями, що складають три групи:
- повноваження, що випливають і пов'язані з функціями по складанню і виконанню Державного бюджету України, контролю за його виконанням;
2) повноваження по застосуванню відповідних заходів у випадках порушень установленого порядку виконання Державного бюджету України, припинення фінансування;
- повноваження, що стосуються регулювання співвідношення коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів у процесі їхнього формування.
Організаційна побудова Мінфіну України пристосована до потреб ринкової економіки.
Основними завданнями Мінфіну є :
- розроблення проведення єдиної державної фінансової, бюджетної політики;
- здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні. А також перспектив її розвитку;
- розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу;
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань:
- бере участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України на поточний період та перспективу;
- розробляє проект державного бюджету України;
- подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення взаємовідносин між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами;
Мінфін має право:
- одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали необхідні для розроблення проекту Державного бюджету України., прогнозних розрахунків зведеного бюджету України;
- Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Нормативні акти Мінфіну підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом порядку Мінфін очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законом порядку. Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр розподіляє обов’язки між заступниками міністра, визначає ступінь їх відповідальності та ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів Міністерства.
Мінфіну підпорядковуються Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата.
Мінфін України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків. Печатку із зображенням Державного Герба України .
Банки – це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресерсів.
Банки є юридичними особами . Вони є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю
Банківська система є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку України, Ощадного банку України. Національний банк є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України. Нацбанк є підзвітним Верховній Раді України. Нацбанк має право законодавчої ініціативи. Керівним органом Нацбанку є Правління. Правління Нацбанку складається з Голови Правління та його заступників і членів Правління.
Голова Правління Нацбанку призначається Верховною радою України на 4 роки за поданням голови ВРУ. Голова Правління Нацбанку керує роботою Правління , головує на його засіданнях. Заступники Голови Правління та його члени призначаються Президією ВРУ за поданням Голови Правління Нацбанку. Рішення Правління банку приймаються простою більшістю голосів і оформлюються постановою. Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до його повноважень, які є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.
Нормативні акти Нацбанку видаються у формі постанов Правління Нацбанку. Вони не можуть суперечити законодавству України і не мають зворотної сили.
Нормативні акти Нацбанку набирають чинності у визначений ним термін, але не раніше дня прийняття, крім тих, що підлягають державній реєстрації та набирають чинності в терміни визначені законодавством України.
Нацбанк щорічно, у квітні місяці , подає Верховній Раді України звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи Республіки. Верховна Рада щорічно за поданням Нацбанку затверджує
розподіл прибутку.
Органами Мінфіну України на місцях є фінансові органи місцевих державних адміністрацій, що розробляють проекти відповідних бюджетів, організують виконання бюджетів, забезпечують надходження коштів у позабюджетні фонди, встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні позики.
Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівняно до державного комітету України, є Державне казначейство України, утворене відповідно до Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. Основними завданнями Державного казначейства України є: організація виконання Державного бюджету України; контроль за його виконанням та регулюванням відносин між Державним бюджетом України і позабюджетних фондів; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і надання інформації Верховній Раді і Президенту України.
Система податкових органів включає декілька досить розгалужених структур. Було б помилкою ставити знак рівності між податковими органами і податковими адміністраціями. Останні є лише одним з елементів системи податкових органів. Можна виділити систему податкових органів у вузькому і широкому розумінні.
Податкові органи у вузькому розумінні — це с