Скоєння злочину у всіх його стадіях, починаючи з підготовки і кінчаючи зусиллями сховати вчинене, зв'язано тією чи іншою мірою з різними змінами в матеріальному середовищі, що оточує злочинця під час його дій.
Різноманітні види злочинів, ще різноманітніші обставини, при яких вони відбуваються. Тому нескінченно різні і ті матеріальні зміни, що можуть наставати в результаті дій злочинця.
Ці зміни в навколишньому середовищі виникають під час виготовлення, пристосування знарядь злочину; при підробці документів, необхідних для здійснення або приховання злочину; при проникненні до місця, де передбачається вчинити злочин; в результаті боротьби з потерпілими; при використанні злочинцем різних транспортних засобів і т.п.
Що стосується змін, що виникають на самому місці злочину і стосовних до предметів, що малися на ньому, та і ці зміни самі по собі можуть бути самого різного характеру і можуть відноситися до їхнього стану (зміна кольору, нашарування на поверхні предметів якихось речовин, деформації, руйнування предметів); до положення (відкрите вікно, відкинута кришка сховища, перевернений шухляда, тюк); топографічному розміщенню (пересунені на інші місця предмети меблів, розкидані речі) і т.п. Виникають зміни й у складі предметів обстановки, наприклад, при розкраданнях виявляється в першу чергу відсутність якихось предметів.
Безліч змін може наступити в результаті самого перебування злочинця в даному місці: сліди його рук, взуття; загублені і кинуті предмети; недопалки, залишки їжі й ін.
Нерідко якась дія злочинця викликає" взаємозалежні зміни: на предметах місця злочину і на самому злочинці, тобто прямі зміни і зворотні. Так, дотик руками до якогось предмета, наступ ноги на поверхню опори при ходьбі викликають якісь зміни на підлозі, у ґрунті, снігу. Але поряд з цим можуть виникнути і зворотні зміни на руках, на підошвах взуття злочинця: до них прилипають частки пилу, бруду, фарби і т.п. Під час злому перешкод, боротьби з потерпілим поряд зі змінами на перешкодах, одязі, тілі потерпілого утворяться ушкодження, виникають плями на одязі і тілі самого злочинця: на них осідають частки зламаної перешкоди, волокна тканини одягу потерпілого, обривки його волосся, можуть адсорбіюватьсь запахи одягу і тіла потерпілого.
Взаємозалежні зміни настають і у вузькій сфері взаємодії окремих предметів. Якщо, наприклад, інструмент, за допомогою якого виготовляється знаряддя злочину, впливає на заготівлю цього знаряддя (прямі зміни), то зазнає зміни і сам інструмент: він сточується, зіскрібається, на ньому залишаються частки заготівлі і т.п. (зворотні зміни).
Матеріал, що залишився після використання якоїсь його частини, відділеної тим або іншим способом, також містить ознаки змін, що виникли. Так, залишається газетний або інший лист паперу, від якого була відірвана,, відрізана якась частина для виготовлення пижа, для упакування викраденого, частин трупа. При обшуці можуть бути знайдені: металева смуга, з відділеної частини якої зроблений фінський ніж; болванка, з якої нарізалася саморобна картеч, і ін.
Для позначення всіх найрізноманітніших і різнохарактерних матеріальних змін, що зобов'язані своїм походженням тим або іншим діям злочинця, пов'язані зі здійсненням злочину у всіх його стадіях, користуються в криміналістиці узагальнюючою та охоплюючою усі ці зміни назвою — сліди злочину.
Явища, при яких виникають сліди злочину, досить різноманітні. Основне місце займають фізичні явища, у першу чергу механічні, але сліди утворюються й в умовах хімічних взаємодій; вони залишаються в результаті температурних впливів — обпалення, загоряння пальних предметів, відтавання снігу, льоду; дії електричних розрядів і безлічі інших явищ. До слідів відносяться і запахи: згорілого пороху зі стовбура рушниці при недавньому пострілі; пальних речовин, використаних при підпалі; професійні запахи; запахи виділень людського тіла й ін.
У криміналістиці використовуються класифікації слідів за різними підставами у залежності від конкретних цілей. Так, їх класифікують: за складом злочину — сліди убивства, сліди крадіжки; за кваліфікуючими ознаками складу — сліди болісного способу убивства, сліди застосування технічних кошт при крадіжці; за способом дії — сліди удушення, отруєння, сліди злому, віджиму двері; за предметами, що залишає сліди на місці події — сліди рук, ніг, транспорту; за окремими прийомами злочинця — сліди травлення, підчищення при підробці документів, сліди відмички, підібраного ключа в замку; за сформованою манерою злочину, властивому досвідченому рецидивісту, і т.п.
Приведений перелік є зразковим і не може охопити всіх класифікацій слідів за усіма можливими підставами, що обираються в різних цілях слідчої та оперативно-розшукової практики.
Сліди злочину з успіхом використовуються при розслідуванні як для розшуку і доказу провини особи, що скоїли злочин, так і для з'ясування обставин події.
Вивчення слідів з метою розслідування можливе як життєвими способами спостереження, так і спеціально розробленими на основі практики слідчої й оперативно-розшукової роботи, з використанням прийомів слідопитству.
Криміналістична техніка як наука (з теоретичними відправними положеннями, науково обґрунтованою методикою досліджень, точними правилами їхнього проведення) виникла порівняно недавно, у 30-х роках. Творцями її є радянські криміналісти.
Виконуючи цю роботу мною було поставлено завдання якнайбільшповніше дослідити питання поняття та видів слідів у трасології.
Природно, однак, що прагнення використовувати сліди злочину з метою розслідування, з метою ідентифікації особистості злочинця, застосованих їм знарядь, зброї і т.п. має велику історію. Спроби наукового узагальнення необхідних для цього зведень відносяться до останніх десятиліть XIX століття й одержали відображення в першу чергу в роботі Г. Гросса, а в Росії — С. Н. Трегубова, що видав прослухані ним лекції Р. А. Рейсса.
У радянській криміналістиці вже в перших роботах И. Н. Якимова одне з ведучих місць займають зведення про сліди злочину. Затверджується і найменування відповідного розділу криміналістики — «кримінальна техніка» (пізніше — «криміналістична техніка»).
Характерним для всіх робіт раннього періоду розвитку криміналістики є та обставина, що автори (у найбільш виразному виді — И. Н. Якимов) наполегливо стверджують, що одне з головних значень слідів злочину для розслідування складається у можливості ідентифікації за ними предмету, що залишив слід. Проте методика такого роду досліджень науково розроблена в ту пору не була; автори обмежувалися лише вказівками на найпростіші, примітивні прийоми. Виключення складають зведення про сліди рук, методика і техніка дослідження яких на ідентичність на той час уже знаходилася на досить високому рівні у дактилоскопії. Розробляючи системи карної реєстрації по будівлі шкірних візерунків пальців, представники дактилоскопії приділяли увагу і техніці виявлення слідів пальців і методиці їхнього дослідження на ідентичність.
Оцінюючи роботи И. Н. Якимова з погляду розвитку наукових даних про сліди, треба сказати, що, зібравши зведення про найбільш часті та корисні для наслідку сліди та розглянувши найпростіші способи їхнього виявлення і вилучення, И. Н. Якимов створив передумову для постановки питання про розробку методики і техніки індивідуальної ідентифікації.
Можливість же самої постановки цього питання виникла з виходом у світ роботи С. М. Потапова «Принципи криміналістичної ідентифікації», що містить у самому загальному виді теоретичні основи цього методу дослідження..
У наступному працями багатьох радянських криміналістів формується криміналістична техніка як розділ науки криміналістики, основну і головну задачу якого складає індивідуальна ідентифікація. Відбувається становлення й окремих її галузей: судового почеркознавства, технічного дослідження документів, судової балістики, карної реєстрації, словесного портрету, судової фотографії. Трохи пізніше окремі зведення про сліди, по яких можлива ідентифікація предметів узагальнюються ще в одну галузь, що одержує назву трасології. 1. Поняття і види слідів у криміналістиці. Система криміналістичного слідоведення
1.1 Поняття і сутність криміналістичного дослідження слідів. При розслідуванні злочинів виявлення і дослідження слідів завжди займали центральне місце, оскільки останні були і є основним джерелом доказової інформації. Розкриття злочину, успіх розслідування багато в чому залежать від того, наскільки повно вдалося виявити, закріпити, досліджувати й ефективно використовувати сліди, що відображають різні обставини вчиненого злочину.
У вир злочинної події часто втягують багато людей (особа або обличчя, що роблять злочин, потерпілі, свідки-очевидці, інші свідки), що вільною або мимовільною участю в події, що відбувається вносять різні зміни в матеріальну обстановку місця події, залишаючи в ній, а також на різних об'єктах і особах різноманітні сліди (рук, ніг, одягу, знарядь і кошт, використаних при здійсненні злочинного зазіхання, захисту від нього, при затримці злочинця і т.п.).(1) При здійсненні злочину змінюється положення об'єктів матеріальної обстановки, їхнє взаємне розташування, викрадаються речі, цінності, документи. На місці події можуть з'явитися якісь інші предмети. Усі ці зміни є своєрідними слідами вчиненого злочину.
Криміналістичне дослідження слідів дозволяє встановити конкретний об'єкт, що залишив слід (наприклад, ідентифікувати людину слідами його рук, губ і т.п.) або віднести його до визначеного класу, виду (наприклад, визначити, яке використовувалося знаряддя злому, вид, модель автомобіля, що сховався з місця дорожньої події). За допомогою слідів можна встановити анатомо-фізіологічні, функціонально-динамічні особливості особи (його стать, вік, професійні навички й ін.). При цьому можуть бути вирішені і не ідентифікаційні, діагностичні задачі. Наприклад, слідами можна визначити час, протягом якого відбувалася розслідувана подія, кількість причетних до нього осіб, спосіб злому перешкоди (зовні або зсередини), напрямок руху транспорту і т.п.
Будучи джерелом інформації про подію, що відбулася, сліди дозволяють розібратися в його суті, встановити досить точно окремі обставини, ступінь провини і відповідальності кожної причетної до неї особи(2).
Вивченням матеріальних слідів, умов, обставин, механізму їхнього утворення і зв'язку займається криміналістичне вчення про сліди — слід зведення. У розвитку цього вчення і галузі криміналістики велику роль зіграли роботи И.Н. Якимова, С.М. Потапова, Б.И. Шевченко, И.Ф. Крилова, Г.Л. Грановского та інших криміналістів.
У процесі розвитку криміналістичного слідоведення уточнювалося поняття матеріального сліду злочину, вдосконалювалася і формувалася класифікація зазначених слідів. Спочатку такі сліди класифікувалися за обліком конкретних об'єктів слідоутворення: сліди людини, сліди ніг тварин, сліди зброї, знарядь злому, сліди підробок і підробок у документах і т.д. Усі ці сліди були об'єднані в розділі криминалистичної техніки, що одержав назву трасологія (від французького lа trасе — слід і грецького logos — вчення)(3). Саме так у 1938 р. И.Н. Якимов позначив у підручнику «Криміналістика» главу, у якій розглядалися найрізноманітніші сліди.
Розвиток криміналістики призвів до відокремлення від трасології ряду слідів і відповідно розділів. Так, сліди, що виникають при застосуванні вогнепальної зброї, стали вивчатися у судовій балістиці. Сліди підробок і підробок у документах розглядаються в розділі, присвяченому техніко-криміналістичному дослідженню документів. Дослідження закономірностей утворення матеріальних слідів призвів до необхідності класифікації слідів за такою досить істотною підставою, як механізм следоутворення (4) У підсумку сформувалось два поняття матеріальних слідів — у широкому і вузькому змісті. У широкому змісті під слідами розуміються будь-які зміни в матеріальному середовищі, що виникли в ній у результаті вчиненого злочину. У світлі розуміння слідів у широкому змісті теоретичні положення криміналістичного вчення про сліди (про зв'язок слідів, зв'язку слідів і об'єктів слідоутворення, механізмі утворення слідів і ін.) відносяться до багатьох розділів криміналістичної техніки, що вивчає різного роду матеріальні сліди (не тільки до балістики, техніко-криміналістичному дослідження документів, але і до криміналістичного почеркознавства й автороведення, дослідження холодної зброї, вибухових пристроїв, вибухових речовин і ін.). Ці положення враховуються й у слідчій тактиці (наприклад, при огляді місця події, обшуці і т.д.)(5).
Під слідами у вузькому змісті розуміється відображення на одному з тих, що взаємодіяли в процесі здійснення злочину, об'єктів зовнішньої будівлі іншого об'єкта. Обмеження трасології слідами-відображеннями зовнішньої будівлі їхнього об'єкту, що залишив, було запропоновано Б.І. Шевченко, що дозволило йому виділити сліди, які найбільш часто зустрічаються, розглянути їхні особливості, механізм і об'єкти слідоутворення, дати поняття слідового контакту, розробити основи класифікації слідів і вирішити ряд питань, що відносяться до ідентифікації об'єктів. Ці теоретичні положення дуже вплинули на подальший розвиток криміналістичного вчення про сліди і дотепер у криміналістичній літературі й у підручниках криміналістики як правило прийнято розглядати в розділі «трасология» в основному сліди, що відображають зовнішню будівлю об'єктів (6). Звичайно світ слідів злочину набагато об'ємніше і різноманітніше слідів, що відображає лише зовнішня будова об'єктів, але саме вся розмаїтість цих слідів і є об'єктом криміналістичного вивчення слідів, як синтетичної галузі криміналістичної техніки — криміналістичного слідоведення.
Криміналістичне слідоведення рекомендує вивчати сліди не тільки у взаємозв'язку сліду й об'єкта, що залишили конкретний слід, але і у взаємному зв'язку всіх слідів і об'єктів слідоутворення, викликаних тією або іншою подією. У реальному житті найчастіше доводиться зустрічатись ні зі слідом одного об'єкта на іншому, а з обопільними, зустрічними, множинними слідами. Не тільки злочинець залишає сліди, наприклад взуття, рук на місці події, але і на ньому самому, на його одязі, взутті залишаються сліди від контакту, зіткнення з навколишнім матеріальним середовищем (пилок, насіння, залишки рослин, забруднення ґрунту, мікрочастинки меблів, стін, зламаної перешкоди і т.п.) — сліди, що, не будучи в буквальному сенсі слідами-відображеннями зовнішньої будівлі об'єктів, у той же час дозволяють простежити процес взаємодії об’єктів і утворення взаємних слідів, тобто в остаточному підсумку до показати причетність конкретної особи до розслідуваної події, а потім і довести його винність
Щоб по-справжньому «прочитати сліди», мало побачити, за фіксувати і встановити зв'язок даного сліду з конкретним об’єктом, що залишив цей слід. Потрібно побачити ще й взаємні зв'язки, які перекривають слідоутворюючі об'єкти і їхній зв'язок
з подією, що сталася. Встановлення цього зв'язку здійснюється через виявлення, фіксацію та дослідження зв'язку кожного конкретного об'єкта з іншими об'єктами (7). Ототожнення (ідентификація) об'єкту за слідами-відображенням, тобто встановлення
факту, що слід, виявлений на місці події або на іншому об'єкті, залишений даним конкретним об'єктом, є підставою для наступного висновку (зрозуміло, при
використанні в разі потреби і даних інших досліджень) про зв'язок идентифікуємого об'єкту з розслідуваною подією.
При вивченні зв'язку об'єктів слідоутворення варто враховувати, що кожний з об'єктів, що брали участь у взаємодії, нерідко може виступати не тільки в ролі об'єкта що впливав, слідоутворюючий, але й одночасно в ролі об'єкта, що сприйняв вплив,. слідосприймаючий У цих випадках кожен з цих об'єктів може бути одночасно об'єктом як відбиваєвим, так і відбиваючим, ідентифікуючим і ідентифікуємим. В результаті взаємодії об'єктів у процесі так званого слідового контакту, при якому й утворюються сліди, часто відбувається взаємне відображення різних властивостей і якостей зовнішньої, а часом і внутрішньої структури цих об'єктів (8).
Часте утворення взаємних слідів на об'єктах, що взаємодіяли, є тією закономірністю, що повинна обов'язково враховуватися при дослідженні слідів. А звідси процес ототожнення слідоутворюючого об'єкту за його слідом - відображенню зовнішньої будівлі на следоприймаючім об'єкті при необхідності і можливості для цього повинен бути продовжений і розширений за рахунок дослідження слідів, що залишилися від поверхні, деяких внутрішніх якостей і властивостей об'єкту, що виступав на початку ідентифікаційного дослідження як об'єкт, що сприйняв слід.
Криміналістичне слідоведення — галузь криміналістичної техніки, що вивчає сліди, кошти, прийоми і методи їхнього виявлення, фіксації, вилучення і дослідження з метою ідентифікації, встановлення групової приналежності, а також умов, обставин, механізму і факту взаємодії об'єктів слідоутворення і їхнього зв'язку з розслідуваною подією.
З урахуванням взаємного зв'язку об'єктів слідоутворення (злочинця, матеріальної обстановки, потерпілого (предмета злочину), знарядь і засобів злочину та захисту) сліди злочину звичайно бувають: по-перше, у виді слідів від злочинця, потерпілого, окремих предметів матеріальної обстановки (місця події, знарядь і засобів, використаних при здійсненні злочину і захисту від нього, по-друге, у виді слідів на злочинці, жертві, матеріальній обстановці (місці події), на знаряддях і засобах злочину і захисту.
У результаті взаємодії і впливу основних об'єктів один на одного на кожному з них можуть виявитися множинні сліди від інших об'єктів. Наприклад, на жертві зазіхання — сліди від злочинця (його зубів, слини, мікрочастинок, текстительных волокон від одягу і т.п.), матеріальної обстановки, використаних знарядь і засобів (ушкодження на тілі й одязі, мікрочастки від металу, фарби і т.п.), на знарядді злочину — сліди від злочинця (потожировий, запаховий слід, сліди рук, мікрочастки з кишень одягу і т.п.), сліди жертви (текстильні волокна, мікрочастинки від одягу, волосся, кров, клітки внутрішніх органів і т.п.), сліди від матеріальної обстановки (зламаної перешкоди і т.п.). Подібна взаємодія приводить до утворення так називаного хреста слідів.
З урахуванням механізму і характеру слідоутворення матеріальні сліди підрозділяються на три основні групи: 1) сліди-відображення зовнішньої будівлі об'єктів, тобто сліди у вузькому змісті слова (ці сліди, як уже вказувалося, традиційно розглядаються трасологією); 2) сліди-предмети; 3) сліди-речовини (9).
До слідів-предметів відносяться різні матеріальні об'єкти, переміщені, віднесені з місця події або там загубленим, залишені злочинцем, що потерпілим, іншими особами. Нерідко саме ці сліди-предмети несуть на собі сліди від інших об'єктів (наприклад, потожирові сліди, індивідуальний запах, кров) або володіють рядом ознак, за якими можна визначити їхню приналежність конкретній особі (наприклад, по збережених зображеннях на фотознімках, відеокасеті) (10). Їхнє криміналістичне дослідження дозволяє встановити єдине джерело походження (наприклад, приналежність вилучених у підозрюваного картин пензлю визначеного художника) або виявити різні зміни, що сталися з цими об'єктами (зміна форми, кольору, якості, стану). По стану цих об'єктів, характерним змінам, що з ними відбулися, можна встановити деякі обставини події (наприклад, про час події, що сталася, можна судити по розбитим, із зупиненим механізмом годинник, включеним електроприладам і т.п.).
До цієї ж групи слідів відносяться об'єкти, розділені на частині (розірвані, розрізані, розрубані, розламані, розпиляні і т.д.), у відношенні яких необхідно вирішити питання про приналежність їхньому єдиному цілому (ідентифікація цілого вроздріб). Наприклад, чи складали єдине ціле осколки фарного розсіювача, виявлені на місці дорожньої події, і залишки скла, витягнуті з розбитої фари автомашини, на якій приблизно був зроблений наїзд на пішохід? Чи відноситься до єдиного цілого шматочок металу, витягнутий з тіла потерпілого, і ніж, вилучений у підозрюваного?
При ідентифікації цілого вроздріб враховуються насамперед загальна лінія відділення, ознаки переходу поверхневого рельєфу, у тому числі і мікрорельєфу, з однієї частини на іншу, а також інші особливості зовнішньої будівлі, загальні для відділених частин (наприклад, у складі, кількості і послідовності нанесення по шарах різних забруднень, лакофарбового й іншого покриття) (11). Істотне значення, особливо коли відсутні проміжні ділянки поділу, здобуває відтворення факту єдності внутрішньої будови, структурного складу, у тому числі хімічних, фізичних і інших властивостей (наприклад, електропровідність, пружність, твердість, зміни у кристалічній структурі).
До своєрідних предметів-слідів відносяться фотоматеріали, фоно-, відеокасети, диски, звуко- і відеозаписуюча апаратура, дослідження яких дозволяє провести ідентифікацію визначених осіб (наприклад, по ознаках, що відображає функціонально-динамічні особливості: голос, ходу) і відповідних об'єктів, а також вирішити питання, пов'язані з використанням цих об'єктів.
Сліди-речовини (їх називають ще «залишки речовин») можуть мати різну природу: рідкі, тверді, у тому числі сипучі, газоподібні, радіоактивні, інші. Їх, як правило, відрізняє мала кількість.
Сліди-речовини можуть бути: біологічного походження — слина, частки тканин внутрішніх органів, кров, епітеліальні клітки і клітки епидермису, запахові сліди та ін.; рослинного походження — насіння, пилок, частини і залишки рослин, а також частки ґрунту; промислового і хімічного походження — металевий пилок, залишки пально-мастильних матеріалів, лакофарбового покриття, залишки попелу від сигарет, отруйні речовини і т.д.
По слідах-речовинах у ряді випадків можна установити механізм їхнього утворення (12). Наприклад, за формою крапель, що падали з транспорту, що рухається, судять про напрямок його руху; по розташуванню бризів крові, її потьокам на тілі, одязі, на оточуюючих предметах можна визначити, у якому положенні в момент нанесення ударів знаходилась жертва (стоячи, лежачи або сидячи).
Генотипоскопична експертиза слідів крові, виявлених на одязі, взутті, різних інших об'єктах дозволяє провести ідентифікацію конкретної особи.
Факт перебування особи у визначеному місці може бути встановлений по мікрослідах пилоподібного характеру, забрудненням, слідам рослинного походження від обстановки місця події на його одязі і взутті, а також по тим мікрослідам-речовинам (забруднення, мікрочастки), що залишилися від його взуття й одягу на місці події (13). Точно так само виявлення на одязі підозрюваного і потерпілого мікрочастинок текстильних волокон, взаємного переходу від одягу того й іншого дозволяє зробити висновок про взаємний контакт, взаємодію цих осіб і їхньої причетності до розслідуваної події.
Система криміналістичного дослідження, що викладається в даному розділі слідів включає: трасологію, тобто дослідження слідів-відображень зовнішньої будівлі об'єктів; криміналістичну експертизу матеріалів, речовин і виробів — КЭМВИ (слідів-предметів, слідів-речовин); криміналістичне дослідження запахових слідів (криміналістична одорология); криміналістичне дослідження засобів відео- і звукозапису, фоно-, відеоматеріалів (касет, дискет).
I
2. Криміналістична трасологія
Трасологія — основна підсистема криміналістичного дослідження матеріальних слідів, вивчає головним чином сліди-відображення зовнішньої будівлі їхніх об'єктів, що залишили, з метою їхньої індивідуальної і групової ідентифікації і рішення різного роду діагностичних задач.
Трасологія виходить з того положення, що в матеріальних слідах визначеної групи об'єктів утримуються ознаки, що несуть інформацію про їхню зовнішню будівлю, індивідуально-неповторній якості їхньої зовнішньої своєрідності. Зовнішня будівля таких об'єктів визначається їхніми просторовими границями, формою, розмірами, рельєфом, мікрорельєфом і взаємним розташуванням утворюючих їхніх елементів (14). Зовнішня будівля найчастіше і передає індивідуальні особливості слідоутворюючого об'єкта.
Процес взаємодії об'єктів, при якому виникає слід, називається механізмом слідоутворення. При дослідженні механізму слідоутворення виділяються три основних елементи: слідоутворююючий об'єкт, слідосприймаючий об'єкт і слідовий контакт. Сліди можуть формуватися як у період усієї взаємодії об'єктів, так і на якомусь визначеному етапі їхнього впливу один на одного. Момент або процес контактної взаємодії об'єктів, що приводить до виникнення сліду, називається слідовим контактом. Слідовий контакт може бути активним і пасивним. При активному контакті енергія впливу виходить безпосередньо від одного або обох взаємодіючих об'єктів (наприклад, сліди розрубу сокирою, сліди, що утворяться при зіткненні транспортних засобів). При пасивному контакті енергія, що приводить до утворення сліду, знаходиться звичайно за межами безпосереднього контакту об'єктів (наприклад, осідання пилу, фарби навколо лежачих на підлозі предмета, дія рентгенівських променів) (15).
Сліди-відображення зовнішньої будівлі прийнято класифікувати за двома підставами: по-перше, у залежності від умов і механізму следоутворення; по-друге, по роду следоутворюючих об'єктів: сліди людини (рук, ніг, взуття, зубів, губ і т.д.), сліди знарядь і інструментів, виробничих механізмів і сліди транспорту.
З урахуванням характеру і напрямку руху сліди поділяються на статичні і динамічні. Статичні сліди утворюються в момент відносного спокою следоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, коли їхній рух відносно один одного при слідовому контакті на якийсь момент припиняється. Статичні сліди відображають форму, розміри, а при сприятливих умовах і індивідуальні особливості зовнішньої будівлі слідоутворюючого об'єкту. Оскільки ці сліди утворюються у визначений момент закінчення руху, що потім може бути продовжено, то навіть статичний слід містить у собі елементи динаміки (16). Тому деталі зовнішньої будівлі слідоутворюючого об'єкту можуть бути передані з деякими перекручуваннями, що підлягають обліку в процесі трасологічного дослідження. Типовими слідами цього виду є сліди ніг, рук, коліс транспортних засобів.
Динамічні сліди (ковзання, різання, обертання, розрубу, розпилу) утворюються в результаті руху одного або обох об'єктів слідоутворення і виявляються у виді борозен, валиків, смуг, подряпин (сліди саней, лиж, пилки, знаряддя злому; сліди на пулі від стінок каналу стволу зброї). По динамічному сліду можна визначити напрямок руху слідо об'єкта, провести його ідентифікацію, виявити деякі особливості його зовнішньої будівлі.
На практиці нерідкі випадки утворення комбінованих слідів. Наприклад, при просовуванні знаряддя злому в дверну щілину спочатку утвориться динамічний слід, а потім при отжимі двері — статичний.
По характеру зміни слідосприймаючий поверхні сліди поділяються на об'ємні і поверхневі. До об'ємного відносяться такі сліди, у яких слідоутворюючий об'єкт відбився у всіх трьох вимірах (ширина, глибина, довжина) (17). Такі сліди формуються як за рахунок пластичної деформації матеріалу слідосприймаючого об'єкту, спресовування його речовини (сліди пальців рук на пластиліні, взутті на ґрунті), так і за рахунок часткового руйнування матеріалу сліосприймаючого об'єкта (сліди удару ножем, свердління, різання). Границі руйнування можуть відображати форму й інші параметри слідоутворюючого об'єкта (18).
Поверхневі сліди характеризуються двома вимірами (шириною, довжиною) і відображають лише поверхневу будівлю слідочтворюючого об'єкта. Поверхневі сліди бувають двох видів: нашарування і відшарування. Сліди-нашарування формуються за рахунок накладення на слідосприймаючий об'єкт речовини, що знаходиться на слідоутворюючім об'єкті або частково від нього що відокремились (сліди забруднення або забрудненої, наприклад фарбою або кров'ю, взуття, частки металу від залізного ломика при зломі). Сліди-відшарування виникають за рахунок видалення, відділення слідоутворюючим об'єктом часток речовини, що знаходиться на следовоспринимающей поверхні. Крім того, поверхневі сліди можуть виникнути в результаті термічного, хімічного, фотохімічного й іншого впливів. Речовина, що нашаровується та відшаровується при слідоутворенні або виникає на поверхні в результаті різних процесів, у деяких ситуаціях, як уже вказувалося, саме виступає у якості сліду-речовини, при дослідженні якого можна ідентифікувати або визначити групову приналежність об'єкта, що виступав на початку дослідження як слідоутворююий об'єкт (19).
У залежності від ступеня розрізнення поверхневі сліди підрозділяються на видимі, тобто добре помітні неозброєним оком при звичайному висвітленні; слабовидимі, коли для їхнього виявлення необхідно застосовувати особливі умови спостереження або висвітлення (слід пальця, наприклад, на склі можна знайти у косопадаючому світлі або на просвіт); невидимі, коли вони можуть бути виявлені лише при використанні спеціальних методів (наприклад, хімічних, фізичних і т.п.). По місцю розташування сліди підрозділяються на локальні і периферичні. Локальні сліди виникають у межах слідового контакту слідоутворюючого і слідоспринимаючого об'єктів (наприклад, сліди коліс, взуття, злому). На практиці такі сліди зустрічаються найчастіше (20). Периферичні сліди утворюються в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідоспринимаючого об'єкта за границями його контактної взаємодії зі слідоутворюючим об'єктом. Найчастіше такі сліди виникають при пасивному контакті, під впливом дії ще одного об'єкта або сторонньої енергії. За границями зіткнення об'єктів може нашаруватися яка-небудь речовина (наприклад, будівельний пил навколо лежачих на підлозі інструмента) або, навпаки, відшаруватися частина речовини, може відбутися обвуглювання, зміна кольору (наприклад, під впливом сонячного світла навколо висячої на стіні картини шпалери вицвітають сильніше, що дозволяє судити у випадку, якщо вони зняті зі стіни, про її форму і розміри). Використання периферичних слідів більш обмежено в порівнянні з локальними, оскільки вони відображають лише просторові границі об'єкта, не відображаючи інших ознак його зовнішньої будівлі. Проте периферичні сліди досить інформативні, оскільки крім тієї інформації, що несуть самі по собі, досить часто досить істотно доповнюють інформацію, передану слідами локального характеру. Наприклад, якщо після минулого дощу під лежачим на місці події предметом сухо, те можна зробити висновок, що даний предмет потрапив на це місце до дощу(21). 3.Характеристика слідів людини. Сліди рук. При розкритті і розслідуванні злочинів сліди рук виявляються і використовуються частіше, ніж інші сліди. Це розуміється тим, що при здійсненні багатьох злочинів неможливо уникнути дотику до різних предметів. Крім того, у силу специфічних властивостей сліди рук легко залишаються на місці події і звичайно без особливих складностей можуть бути виявлені і вилучені. Їхнє криміналістичне значення визначається ще і тим, що вони містять ознаки, по яких може бути безпосередньо ідентифікована конкретна людина, що залишила. На відміну від цього при ідентифікації слідами інших об'єктів (взуття, знарядь злому, транспортних засобів) має бути ще установити особа, що їх використовувала.
Сліди рук відображають морфологічні особливості долонної поверхні (форма, розміри, рельєф, мікрорельєф, взаємне розташування деталей візерунків). Вони складаються: 1) із флексорних (згибаючих) ліній, що утворюються від великих складок шкіри в місцях згину фаланг пальців і долоні; 2) білих ліній від дрібних складок шкіри (зморщок); 3) відображень папилярних ліній; 4) пір; 5) фляків, шрамів. Флексорні і білі лінії звичайно мають допоміжне ідентифікаційне значення, однак різні мікродеталі — виступи, западини по краях флексорнохлиній цілком придатні і для обґрунтування висновку про тотожність конкретної особи (22). Папілярні лінії розташовуються по всій долонній поверхні. Вони розділяються дуже дрібними по ширині і глибині борозенками, згинаються, утворити складної будови і різну форму візерунки. Найбільшу трасологічну цінність мають па-пилярні лінії і візерунки, розташовані на ногтьових фалангах пальців рук. Їхнім вивченням з метою ідентифікації і криміналістичної реєстрації займається спеціальний розділ трасології, іменований дактилоскопією (від грецького daktelos — палець і scopео — дивлюся, що в буквальному перекладі означає пальцерозгляд). Вивчення долонної поверхні зветься пальтоскопія (від латинського раlта — долоня і грецького scорео — дивлюся).
Напрямок дактилоскопії, що займається дослідженням форми і розташування пір, іменується пороскопиєю (від грецького рогоs — отвір і scорео — дивлюся). Вивченням особливостей ребер (країв) ліній і візерунків займається розділ дактилоскопії, іменований еджескопиєю.
Папилярні візерунки володіють наступними основними властивостями: індивідуальністю, відносною стійкістю, зручністю для класифікації, а потожирова речовина, що знаходиться на долонній поверхні рук, прилипаємістю (23). Ці властивості визначаються анатомо-фізіологічною будівлею шкіри на долонях рук, а також на підошвах ніг, де також маються папиллярні лінії і візерунки. Шкіра складається з зовнішнього шару — епидермису (надшкір'я) і внутрішнього — дерми (власне шкіри). У верхній частині дерми розташовуються конусоподібні возвишення-сосочки, між якими проходять протоки потових залоз, що закінчуються порами. Над сосочковим шаром, повторюючи його малюнок, вже в епидермисі розташовуються своєрідні узвишшя у виді гребінців — папиллярних ліній.
Індивідуальність, тобто неповторність папиллярних візерунків означає, що серед усіх живучих на землі людей немає кого-небудь з однаковими пальцевими візерунками. Це доведено багаторічними криміналістичними спостереженнями і математичними розрахунками. Вважається, що ймовірність збігу папиллярних візерунків складає 1:10010. Комбінації папиллярних ліній неповторні не тільки в різних людей, але і на пальцях однієї людини. Навіть в однояйцевих близнюків при можливому збігу загальних типів візерунків їхні деталі не збігаються. Індивідуальність папиллярних візерунків виражається ще в неповторності форми і розташування пір, а також і в неповторній конфігурації їхніх ребер (країв), що можуть мати опуклу, увігнуту й іншу форму.
Відносна стійкість (незмінюваність) папиллярних візерунків обумовлена тим, що вони залишаються незмінними протягом усього життя людини, починаючи з його внутрішньоутробного періоду розвитку, і зберігаються деякий період часу після його смерті (24).
Відтворюємість папиллярних візерунків складається зі здатності епидермису, тобто надшкір'я здобувати колишній вид після різних поверхневих ушкоджень (порізів, опіків). У випадку ушкоджень дерми, що торкаються сосочкового шару, на шкірі утворюються шрами, фляки, що своєю наявністю ще більш індивідуалізують слід.
Прилипаємість, адгезивність (від латинського аdgesio — прилипанння) потожирової речовини до різних поверхонь обумовлена якісним складом поту і жиру. Речовина, що знаходиться на долонній частині руки – потожирова - переходить на предмет, копіюючи папиллярні візерунки й інші деталі мікрорельєфу руки. До складу поту входять багато компонентів: хлор, натрій, калій, мідь, амінокислоти, ліпіди й ін. Піт виділяється через пори. Жирова речовина містить жирні кислоти, гліцерин, холестерин і т.д. і виробляється сальними залозами, яких немає на долонній поверхні. Жирова речовина попадає на долоню з інших частин тіла (тильної поверхні руки, особи, шиї і т.д.) і, змішуючи з потім, забезпечує згодом прилипаємість до сліду часток різних порошків, використовуваних при виявленні слідів рук (25).
Основи класифікації папиллярни візерунків. Папиллярні візерунки підрозділяються на три основних типи: дугові, петльовые, завиткові.
У дугових візерунках папиллярні лінії розташовані поперек подушечки
|
