Правове регулювання вивільнення та працевлаштування громадян
Вивільнення працівників. Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках: • ліквідації підприємства, установи, організації; • здійснення заходів щодо скорочення чисельності або штату працівників. Роботодавець не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення консультується з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення (ст. 49-4 КЗпП).
В разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Працевлаштування. Зміст права на забезпечення зайнятості та працевлаштування наведено на рис. 7.2. Державна політика зайнятості. З метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, заходи, які сприяють збереженню й розвитку системи робочих місць, інші заходи, визначені насамперед ст. 13–17 Закону України “Про зайнятість населення”.
Право громадян на вибір місця роботи та працевлаштування. До прав, які становлять зміст правового статусу громадян у сфері зайнятості, належить їхнє право на вибір місця роботи. Так, громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи: • по-перше, шляхом звернення до підприємства, установи, організації і до іншого роботодавця; • по-друге, при безплатному сприянні державної служби зайнятості, а також інших організацій. Структура, функції права та обов’язки державної служби зайнятості визначені законодавством про зайнятість1. За сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості можуть звернутися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися на умовах сумісництва. До державної служби зайнятості мають право звертатися з 16 років, але як виняток такими, що шукають роботу, можуть бути зареєстровані й неповнолітні, які досягли 15 років. Для цього потрібна згода одного з батьків або осіб, які їх замінюють. Громадяни України, які працювали в зарубіжних країнах (у тому числі країнах СНД), у державній службі зайнятості реєструються для сприяння у працевлаштуванні на загальних підставах. Іноземці й особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на певний термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу в п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення. Розрізняють дві стадії в реалізації права громадян на працевлаштування (рис.7.3).
Порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю. Зауважимо, що суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги, пов’язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості Мінпраці України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При наданні зазначених послуг без такого дозволу (ліцензії) державна служба зайнятості стягує з суб’єктів підприємницької діяльності штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги, і припиняє цей вид їхньої діяльності. Одержані кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування вужче, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує зайнятості і є його найважливішою гарантією. Працевлаштування — це система організаційних, економічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення трудової зайнятості населення, а також процес пошуку підходящої роботи, підготовка до неї та влаштування на цю роботу Розрізняють загальні та спеціальні організаційно-правові форми працевлаштування (рис 7.4).
До загальних форм працевлаштування належить самостійне працевлаштування, а також працевлаштування за сприяння органів зайнятості. Зауважимо, що за сприяння органів зайнятості у працевлаштуванні громадянина саме ці органи й визначають, яка робота є підходящою для громадянина на підставі законодавства про зайнятість. Розрізняють працевлаштування у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні працевлаштування — процес влаштування на роботу, включаючи самостійне працевлаштування, за допомогою органів зайнятості, а також переведення вивільнюваних працівників за їхньою згоду на іншу роботу в тій же організації. У вузькому розумінні працевлаштування — діяльність відповідних органів щодо сприяння громадянам у пошукові підходящої роботи, влаштування їх на роботу, включаючи процес професійної підготовки, перепідготовку, необхідну для отримання місця роботи. Порядок і умови укладення трудового договору при працевлаштуванні особи визначаються законодавством України про працю. Право громадян на професійну консультацію, підготовку, перепідготовку й одержання інформації у сфері зайнятості. Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну переорієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці1. Звертаємо увагу, що професійна підготовка й перепідготовка незайнятих громадян може здійснюватись у певних випадках та в установленому порядку надання таких соціальних послуг. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка громадян організовуються державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах. Право громадян на професійну діяльність за кордоном. Під час тимчасового перебування за кордоном громадяни мають право займатися трудовою діяльністю, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування. Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, укладеними між Україною та іншими державами1. Наприклад, Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових і кримінальних справах (договір ратифіковано Законом України від 22.11.95), Угода про співпрацю держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з незаконною міграцією (угоду ратифіковано із застереженням Законом України від 17.03.99).
Право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості. Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість, а також згідно із Законом Ук-раїни “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. Цей Закон охоплює такі види забезпечення: • допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата безробітним для організації підприємницької діяльності; • допомога по частковому безробіттю; • матеріальна допомога під час професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; • матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; • допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Видами соціальних послуг згідно із зазначеним Законом і Законом України “Про зайнятість населення” є: • професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; • пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі через надання роботодавцеві дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; • інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням. Право оскарження дій працівників служби зайнятості. Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством України. Аспекти правової організації працевлаштування наведено на рис. 7.5.
Державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності установлені ст. 4 та ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення”, а також ст. 5-1 КЗпП. Законодавством передбачено особливості працевлаштування окремих категорій громадян. Встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінпраці України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, їхнього стану здоров'я, здібностей та професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності й господарювання) в розмірі не менше 4 % від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб — встановлюється норматив у кількості одного робочого місця. Встановлення органів працевлаштування, їх компетенції та умови фінансового забезпечення. У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні та спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Мінпраці України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування є державна служба зайнятості. Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Мінпраці України, місцевих державних організацій та органів місцевого самоврядування. Встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій громадян. Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва й праці, встановлені ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення". Ці гарантії поширюються також на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, і через те потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації. Установлено порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. Процес працевлаштування (у вузькому значенні) поділяється на дві стадії. Перша — звернення до служби зайнятості. На цій стадії виникають правовідносини між громадянином та органом працевлаштування, згідно з яким громадянин має право вимагати підібрати йому підходящу роботу, а в разі її відсутності — постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати допомоги у зв'язку з безробіттям. Орган з працевлаштування зобов'язаний зареєструвати такого громадянина, сприяти йому в доборі підходящої роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку, а якщо це неможливо, то виплачувати допомогу згідно з чинним законодавством України. На першій стадії громадянинові, який звернувся за допомогою в працевлаштуванні, видається направлення на роботу або професійне навчання. На другій стадії працевлаштування укладається трудовий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості. Направлення служби зайнятості — обов'язкове для підприємства лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні нарівні з іншими конкурувати на ринку праці2. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації можуть відмовити їм у прийнятті на роботу. Така відмова у прийнятті на роботу має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — заборону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Закон передбачає також можливість відмови підприємства, установи чи організації у прийнятті на роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені. Закон не визначає причин такої відмови. Наприклад, такими причинами можуть бути: зміни в організації виробництва і праці, простої, скорочення обсягів виробництва тощо. Отже, гарантії забезпечення зайнятості, реалізації права на працю закріплені законодавством. Участь підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості. Підприємства, установи й організації, незалежно від форм власності, повинні зареєструватись у місцевих центрах зайнятості за місцезнаходженням як платники зборів до державного фонду сприяння зайнятості населення'. Крім того, щомісяця у повному обсязі надавати їм інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і дані про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний термін — про всіх прийнятих працівників згідно з формами державної статистичної звітності та первинного обліку, затвердженими Державним комітетом статистики України. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, неподання статистичних даних або подання їх недостовірними чи із запізненням спричинюють накладення на службових осіб штрафу в розмірі, передбаченому законодавством України2. При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва й праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або пере-профілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніше як за два місяці у письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави й строк вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний термін після вивільнення — списки фактично вивільнених працівників. У разі неподання або порушення термінів подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до державного фонду сприяння зайнятості і використовуються для фінансування заходів з працевлаштування та соціального захисту вивільнюваних працівників. Встановлення порядку направлення на роботу або професійне навчання. Законодавство передбачає загальний і спеціальний порядок реєстрації осіб, які шукають роботу. Загальний порядок передбачає реєстрацію громадян незалежно від часу втрати роботи. Для осіб, які мають особливі гарантії, вони надаються за умови своєчасної реєстрації в службі зайнятості (спеціальний порядок)1. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи роботодавця у зв'язку із змінами в організації виробництва й праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, гарантується: • надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівникові не було запропоновано підходящої роботи; • право на одержання допомоги по безробіттю; • збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи; • право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах). Вивільненим працівникам надаються також інші пільги і компенсації відповідно до законодавства. Якщо вивільнений працівник без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, він втрачає пільги, передбачені ст. 26 зазначеного вище Закону України, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на підставі ст. 28 і 29 зазначеного Закону, а коли цей працівник відмовився від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, він втрачає право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією як такого, що шукає роботу. Умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються при цьому на підставі ст. 28 і 29 зазначеного Закону України. На працівників, які звільняються з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення і які зареєструвалися у місячний строк після звільнення в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, поширюється дія п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення". Гарантії, встановлені п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення", поширюються також на осіб, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, через що потребують професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації. Згідно зі ст. 25 Закону України "Про зайнятість населення" держава створює умови незайнятим громадянам для поновлення їхньої трудової діяльності й забезпечує такі види компенсацій: • надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; • виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; • виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю; • подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку та неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні. Необхідною умовою їх надання є досягнення працездатного віку та отримання статусу безробітного.
