Забезпечення екологічної безпеки як основний напрямок економічної політики держави.
а) право екологічної безпеки як комплексна галузь права.

До сучасних прогресивних новаційних процесів належить, зокрема, комплексна галузь екологічного права — право екологіч¬ної безпеки.
Категорія "екологічна безпека" логічно увійшла в лексику спеціальної, у тому числі юридичної, літератури, яка отримала не тільки інституцій, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загальнорегулятивного й охо¬ронного спрямування, зокрема в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року 1. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року це поняття отримало статус конституційного 2.
На сьогоднішній день перед людством стають запитання: що ж підлягає охороні - навколишнє природне сере¬довище чи навколишнє середовище і в його межах екологічна безпека? Чи екологічна безпека потребує особливого правового режиму забезпечення у відповідних правовідносинах? Іншими словами, це ті матеріальні, духовні та інші блага, які мають для нас незаперечні споживчі властивості будь-якого при¬значення (матеріального, естетичного, духовного, культурного, пізнавального, рекреаційного, оздоровчо-лікувального тощо), тоб¬то це речові або не речові блага, яких потребує людина (суспіль¬ство) і за допомогою яких вона задовольняє свої інтереси.
З огляду на це навколишнє природне середовище або "соціалі¬зоване середовище проживання людини" потребує збереження його якості, охорони, зокрема за допомогою державно-правових засобів, обмеження непродуманої, спонтанної і шкідливої люд¬ської діяльності, здатної змінити його якісні та кількісні харак¬теристики. Така охорона передбачає логічну і послідовну систе¬му заходів, спрямованих на попередження негативної дії на стан природного навколишнього середовища (шляхом видання доз¬волів на викиди і скиди, встановлення лімітів і нормативів опла¬ти, заборони, обмеження та припинення екологічно шкідливої діяльності, здійснення інших організаційно-розпорядчих заходів), або корегування зміненого його якісного стану до рівня, який не призводить до виникнення негативних процесів у природному середовищі і його негативного впливу на саму людину та на ком¬поненти біосфери (проведення рекультивації земель, очищення водних об'єктів, підвищення продуктивності лісів і рибопродуктивності рибогосподарських водойм тощо).
Навколишнє природне середовище, яке є джерелом підвище¬ної екологічної небезпеки, перетворюється внаслідок дії стихій¬них сил природи або техногенної руйнівної дії на екологічно небезпечний об'єкт, що вимагає "ізоляції" від людини і суспіль¬ства, інших природних систем і комплексів шляхом встанов¬лення спеціального правового режиму, який би обмежував або забороняв взагалі проживання населення, здійснення суспільного і приватного виробництва, проведення системи заходів щодо ліквідації джерел небезпеки, встановлення особливого правово¬го статусу постраждалих громадян .
За таких умов доцільно розробити систему заходів, у тому числі правового ха¬рактеру, які були б спрямовані на запобігання виникненню не¬безпеки для людини і навколишнього природного середовища від природної стихії, техногенних аварій і катастроф, на ліквіда¬цію шкідливих наслідків прояву підвищеного екологічного ри¬зику і небезпеки наслідків, подібних до аварії на Чорнобильській АЕС, від явищ стихії, необдуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій на Землі.
Отже, об'єктивно наявне нове коло суспільних відносин, які вимагають всебічного правового регулювання і які за характе¬ром виникнення, складовими елементами не вкладаються у межі відносин стосовно використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.
Необгрунтоване заперечення реально існуючих відносин щодо забезпечення екологічної безпеки гальмує прогрес правового регулювання. Від цього тільки страждає еколого-правова наука, кодифікація законодавства, біднішає практика його застосування, а відтак страждає сама людина, яка позбавлена юридичної мож¬ливості захистити суб'єктивне право на екологічну безпеку. За¬значена суб'єктивна можливість громадян України вперше в історії еколого-правового регулювання була передбачена Зако¬ном України "Про охорону навколишнього природного середо¬вища" від 25 червня 1991 року (ст. 9). Конституція України конкретизувала його, визнавши право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої його порушеннями шкоди (ст. 50).
Екологічна ситуація і реальність — жорстка і очевидна: людина "виділилась" із природного середовища і формується за притаманними суспільству і природі закономірностями та зако¬нами з відповідними "відхиленнями", дедалі ускладнюючи свою взаємодію з природним оточенням, створюючи внаслідок здійснення екологічно шкідливої діяльності чимраз більші осеред¬ки небезпеки місця свого перебування 4.
Значно ускладнився і суто природний вплив на людину, особ¬ливо аномального походження. За таких умов мають діяти зако¬нодавчі імперативи і пріоритети забезпечення не тільки якісно¬го, але й обов'язково безпечного навколишнього природного се¬редовища для людини, природних компонентів світу, що її оточує.
Отже, людина стає не тільки суб'єктом відносин існування підвищеного екологічного ризику, але й об'єктом, який безпосе¬редньо зазнає лиха від наслідків вияву природної або техноген¬ної небезпеки та вимагає адекватного правового захисту з боку держави.
У цьому виявляється специфіка відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як складової екологічних правовідносин, що становлять предмет їх правового регулювання галуззю екологіч¬ного права.
Не меншою мірою забезпечення екологічної безпеки пов'яза¬не з охороною навколишнього природного середовища існуван¬ня людини в частині забезпечення його якісного стану. Якість навколишнього природного середовища — це сукупність його природних та набутих під впливом антропогенної діяльності вла¬стивостей, які відповідають встановленим екологічним, санітар¬но-гігієнічним нормативам, що забезпечують умови для розвит¬ку і відтворення живих організмів, у тому числі життєдіяльності людини.
Проте якісний рівень довкілля ще не гарантує його безпечно¬го, тобто ризикованого порогового стану, що оцінюється на рівні нормативів екологічної безпеки, який може ранжуватися залеж¬но від режиму середовища життєдіяльності і правосуб'єктності осіб, що зазнають небезпечного впливу на них екологічно шкідливих, токсичних об'єктів, видів діяльності. Іншими словами, за¬безпечення екологічної безпеки визначається ступенем вияву екологічного ризику і характером потенційно небезпечної діяль¬ності для навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людини.
Безпечне навколишнє природне середовище не тотожне його стану якості, що забезпечується у процесі реалізації природоохоронних вимог і охорони довкілля у межах природо¬охоронних (середовищеохоронних) правовідносин: забезпечення режиму охорони об'єктів і територій природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон, інших при¬родних і природно-антропогенних територій (санітарно-захисних, охоронних зон, середовища населених пунктів, економічних ра¬йонів тощо), екосистем і комплексів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, Азовського і Чорно¬го морів, окремих або групи природних ресурсів.
Якщо охорона навколишнього природного середовища вима¬гає, передусім, дотримання його якісного стану, збереження відпо¬відних якісних характеристик, то забезпечення екологічної без¬пеки передбачає оцінювання екологічного ризику здійснюваної діяльності, дотримання сукупності вимог, норм і нормативів еко-логічної безпеки, зафіксованих в екологічному та інших галузях законодавства.
Сьогодні "забезпечення екологічної безпеки" набуло не тільки власне еколого-правового, але й загальноюридичного регулятивно¬го й охоронного значення через характер прояву різних видів еко¬логічно шкідливої діяльності, джерел і об'єктів походження еколо¬гічного.
Розвиток законодавчого та іншого нормативно-правового за¬безпечення екологічної безпеки відбувається в міру впорядкуван¬ня різноманітних видів діяльності за об'єктами та джерелами екологічної небезпеки — виробництва, збереження, використання, захоронення та утилізації отруйних речовин, токсичних відходів, біотехнологій, радіоактивних відходів і матеріалів, використання атомної енергії, інших екологічно небезпечних факторів.
Така диференціація правової регламентації екологічно небез¬печних видів діяльності — неодмінний шлях у правовому ста¬новленні й розвиткові правовідносин щодо забезпечення еколо¬гічної безпеки.

б) поняття екологічної безпеки, її види та принципи.
Економічна безпека – такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоров’я людей.
Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно – правових та інших заходів.
Економічна безпека – це складова глобальної і національної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних відносин в галузі економії, при якому системою державно – правових, організаційних, науково – технічних, економічних та інших соціальних засобів забезпечується регулювання економічно – небезпечної діяльності, режим використання природних ресурсів, охорона НПС, безпечного для життя і здоров’я людей, попередження погіршення економічної обстановки та виникнення небезпеки для природних систем і населення.
Екологічна безпека має свої види:
І. За територіальними ознаками:
а) глобальна (міжнародна);
б) національна (державна);
в) регіональна;
г) локальна.
ІІ. За способами забезпечення:
а) технічно – економічна (радіоекологічна);
б) соціально - економічна;
в) природна;
г) економічно - екологічна.
ІІІ. За об’єктами охорони:
а) економічна безпека НПС і його компонентів;
б) економічна безпека суспільства і людини.

Суб’єкти правовідносин у галузі економічної безпеки: громадянин України, фізичні, юридичні особи, держава.
Об’єкти правовідносин: життя і здоров’я людей, безпечне НПС та його компоненти (природні умови).
Екологічним законодавством визначено основні принципи охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема: пріоритетність вимог економічної безпеки її обов’язковість дотримання економічних стандартів; гарантування економічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я людей; випереджаючий характер з охорони навколишнього природного середовища; науково обґрунтоване узгодження економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства; використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення; прогнозування стану навколишнього середовища й обов’язковість економічної експертизи; демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан НПС і формування в населення економічного світогляду; стягування плати за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ресурсів; компенсація збитків, заподіяних порушення екологічного законодавства та деякі інші принципові вимоги. Принципи охорони НПС як основні засади правового регулювання взаємодії суспільства з природою істотно впливають на визначення екологічної правосуб’єктності державних органів і громадян країни.
Прийняття в Україні законодавчих і підзаконних актів, орі¬єнтованих на регулювання правовідносин у сфері екологічної безпеки свідчить про формування нормативно-правових засад комплексної галузі екологічного права — права екологічної без¬пеки як системи правових норм та інших засобів, які спрямо¬вані на створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захист його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою за¬побігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнен¬ня екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних те¬риторій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, що по¬страждали від негативних наслідків природної стихії чи техно¬генного впливу, досягнення режиму безпечного існування насе-лення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національ¬ному і транснаціональному рівнях.

Правове регулювання екологічної безпеки
а) правові засади національної екологічної безпеки.

Прояви екологічного ризику для навколишнього природного середовища та здоров'я людей у різних регіонах України внаслі¬док природних стихійних явищ і небезпечних техногенних впливів обумовлюють доцільність активних творчих дій, вироб¬лення підходів та механізмів щодо його відвернення, а також здійснення ліквідаційних та реабілітаційних заходів у разі на¬стання негативних наслідків надзвичайних екологічних ситуацій.
Законодавство стосовно екологічної безпеки Украї¬ни містить значну кількість унікальних приписів, реалізація яких дозволяє суттєво знижувати прес вияву екологічної небезпеки. Є всі підстави стверджувати, що в екологічному законодавстві на¬мітився та активно формується блок правового регулювання еко-логічних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, який спільно з природноресурсним і природоохоронним законодав¬ством становить єдину правову базу та інтегровану спільність сучасного екологічного права і законодавства.
Можна без перебільшення констатувати, що практично немає такої сфери діяльності, нормативне-правове регулювання якої не зачіпало б забезпечення її з позицій вимог екологічної безпе¬ки, тобто реально у законотворчому процесі простежується про¬цес екологізації багатьох галузей законодавства, який тісно по-в'язаний із впровадженням у "тканину" матеріально-правових і процесуально-правових норм і приписів різних вимог, правил і нормативів екологічної безпеки.
Отже, правові приписи щодо забезпечення екологічної безпеки наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний, універсальний вплив на регламентацію різних право¬відносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності.
Стратегічними і тактичними заходами гармонійного розвит¬ку виробничого і природоресурсного потенціалу визначено розв'я¬зання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснен¬ня перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх науко¬вих досягнень, енергоресурсозберігальних технологій, безвідход-них та екологічно безпечних технологічних процесів, проведен¬ня класифікації регіонів України за рівнями техногенно-еколо¬гічного навантаження, створення карт таких навантажень, роз¬роблення методології визначення ступеня екологічного ризи¬ку тощо.
Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища:
а) у режимі нормальної експлуатації через недосконалість техніки та технології виробництва, переробки відходів;
б) в аварійному режимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди лю¬дині та навколишньому середовищу в основних галузях госпо¬дарювання.
Вирішенню проблем екологічної безпеки мають сприяти: ство¬рення і функціонування державної системи екологічного моні¬торингу, єдиної державної системи запобігання аваріям, ката¬строфам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них, яка б включала належне організаційно-інституційне, нормативноправове забезпечення, запровадження єдиного державного контро¬лю за обігом небезпечних матеріалів, речовин та устаткування, науково-методологічних основ регулювання та планування тех¬ногенно-екологічної безпеки, створення автоматизованих систем оцінювання ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій, роз¬роблення нормативно-методичного забезпечення системи запобігання аваріям та подолання їхніх наслідків, інтегрування цієї системи у міжнародну систему повідомлення та взаємодопомоги у разі аварії, запровадження екологічного страхування на еколо¬гічно небезпечних виробництвах.
Основними напрямами передбачається забезпечити екологіч¬но безпечне використання водних та інших природних ресурсів, три етапи їх реалізації, механізми гарантування, включаючи інституційні, нормативно-правові, економічні важелі та різні типи природоохоронних програм.
Особливу роль в Основних напрямах відведено правовому механізмові, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання гро¬мадян та їхніх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічно¬го законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта — Екологічного кодексу України тощо.
У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільно місце посідає міжнародне співробітництво, розвиток його правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом.
Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викла¬дені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, інших актах чинного еколо¬гічного та спеціального законодавства.
Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цін¬ністю (ст. 3). Цьому обов'язку держави кореспондує право кож¬ного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас кожному гарантується право вільного доступу до інфор¬мації щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і пред¬метів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути ніким засекречена.
Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулю¬вання екологічних правовідносин поряд з використанням при¬родних ресурсів та охороною довкілля. Закон закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпеч¬не навколишнє природне середовище для життя і здоров'я люди¬ни як принципи правового регулювання екологічних правовід-носин.
Відповідно до закону забезпечення екологічної безпеки є важ¬ливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місце¬вих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, у тому числі еколого-правових, досліджень, і закон передбачає можливість стимулювання цієї діяльності.
Важливим здобутком закону, як уже зазначалося, слід визнати ті норми та положення, які вперше в історії еколого - правово¬го регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, се¬ред яких ми відзначаємо і право на екологічну безпеку та, зокре¬ма, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природ¬не середовище (ст. 9). Важливою законодавчою гарантією ре-алізації цього права є норма, яка закріплює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встанов¬леному цим законом та іншими законодавчими актами України.
Можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушен¬ня цього права громадян надано місцевим радам (ст. 15), а при¬пинення діяльності підприємств, установ організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 17).
Порядок та підстави для припинення екологічно небезпечної діяльності встановлено спеціальним нормативним актом — Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи при¬пинення діяльності підприємств, установ, організації і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишньо¬го природного середовища, затвердженим постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року [3].
Підставою для припинення діяльності підприємств є система¬тичне порушення екологічних нормативів (у тому числі норма¬тивів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не мо¬жуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.
Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'яза¬на зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спо¬рудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факто¬рів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруд-нювальних речовин та за характеристиками шкідливих факторів.
У проектах господарської та іншої діяльності мають міститися матеріали оцінювання її впливу на навколишнє природне середо¬вище і здоров'я людей. Оцінювання здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного сере¬довища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвит¬ку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих фак¬торів та об'єктів на навколишнє природне середовище.
Підприємства, установи та організації, які розміщують, проек¬тують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, уводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідницьку діяльність, що, за їхньою оцінкою, може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, пода¬ють Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це.
Відповідно забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі до¬держання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передба¬чених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширен¬ня і технічне переоснащення).
Екологічні вимоги у процесі розміщення і розвитку населе¬них пунктів передбачають, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місце¬вих рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержан¬ням вимог охорони навколишнього природного середовища, ра¬ціонального використання природних ресурсів та екологічної без-пеки, а в разі розроблення генеральних планів розвитку і розмі¬щення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони нав¬колишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на тери¬торії яких вони містяться, відповідно до законодавства України.
У сучасних умовах дедалі важливішою стає екологічна безпе¬ка транспортних засобів, зокрема, підприємства, установи, орга¬нізації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'¬язані розробляти і впроваджувати комплекс заходів щодо зни¬ження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів і скидів у навколишнє при¬родне середовище забруднювальних речовин та дотримання вста¬новлених рівнів фізичних впливів. Тому виробництво й експлуа¬тація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах та скидах яких вміст забруднювальних речовин пере¬вищує встановлені нормативи, не допускається.
Водночас керівники транспортних організацій та власники транс¬портних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднювальних речовин і гранично допустимих рівнів фізичних виливів на навколишнє, при¬родне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.
У разі невиконання застосованих важелів доцільно надати їм право звертатися до судових органів з вимогою відповідно про об¬меження, зупинення чи припинення екологічно небезпечної діяль¬ності в цілому підприємства, установи, організації та сприяти орга¬нам виконавчої служби у реалізації відповідних судових рішень.
Отже, сьогодні можна констатувати наявність у чинному законодавстві значної частини норм, які у сукупності створюють правове підґрунтя для кваліфікації та застосування превентивної (попереджувальної) еколого-правової відповідаль¬ності за екологічні правопорушення.
Відповідальність за порушення екологічного законодавства.

а) дисциплінарна відповідальність.
Юридична відповідальність у галузі екології – це особливий стан суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно – правового примусу.
Цей вид відповідальності встановлюється за екологічні правопорушення.
Екологічне правопорушення – це винна, протиправна, економічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони НПС та порушує екологічні і пов’язані з ними інші права людини і вимоги економічної безпеки.51
Одним з видів юридичної відповідальності у галузі екології є дисциплінарна відповідальність.
Що ж слід розуміти під дисциплінарною відповідальністю за екологічні правопорушення?
Дисциплінарна відповідальність за економічні правопорушення – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що порушують екологічні вимоги у процесі невиконання функціонального обов’язку та інших вимог дисципліни праці, пов’язаних з використанням природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки.
Підставою відповідальності є дисциплінарні поступки в галузі екології (в галузі використання природних ресурсів, в галузі охорони НПС, в галузі забезпечення екологічної безпеки)
Умови настання дисциплінарної відповідальності:
- протиправність;
- наявність вини суб’єкта;
- професійна правосуб’єктність у галузі екології;
- невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які складають коло службових, професійних обов’язків;
Види дисциплінарних стягнень:
- догана;
- звільнення з посади;

б) адміністративна відповідальність.
Адміністративна відповідальність передбачена Кодексом про адміністративні порушення України.
Адміністративна відповідальність – це різновид суспільних відносин, у яких застосовується заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні і протиправні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки та екологічного права громадян52 .
Порушеннями екологічного права громадян є:
І. В галузі природноресурсових відносин:
- порушення вимог загального природокористування;
- перевищення лімітів і нормативів використання природних ресурсів;
- самовільне спеціальне природокористування;
- псування і забруднення сільськогосподарських земель;
- порушення правил використання земель;
- приховування і перекручення даних земельного кадастру;
- несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або непреведення їх у стан придатний для використання за призначенням;
- самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою;
- порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр;
- пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв;
- експлуатація на водних об’єктах водозабірних споруд не забезпечених рибозахисним обладнанням;
- порушення вимог щодо охорони надр;
- самовільне випалювання сухої рослинності або їх залишків;
- порушення правил охорони поверхневих вод , підземних, територіальних, внутрішніх, морських;
- порушення порядку здійснення діяльності, спрямовані на штучні зміни стоку атмосфери і атмосферних явищ тощо.
ІІ. В галузі природоохоронних відносин:
- порушення експлуатації природоохоронних об’єктів;
- порушення вимог охорони НПС від неконтрольованого шкідливого біологічного впливу;
- порушення правил і норм складування, зберігання, розміщення, утилізації, ліквідації і застосування відходів;
- перевищення нормативів викиді і скидів забруднення речовин у НПС;
- здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;
- перевищення нормативу вмісту забруднюючих речовин у випадках пересувних джерел;
- порушення строків і порядку внесення платежів за використання природних ресурсів і за забруднення НПС;
- неповідомлення відомостей про здійснення скиду в море забруднюючих речовин;
- невиконання висновків державної екологічної експертизи;
- невиконання розпоряджень і приписів органів екологічної експертизи;
- порушення порядку інформування про стан НПС і стан захворюваності населення;
- недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції і прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд;
- порушення правил застосування, зберігання, знешкодження, ліквідації і захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;
- порушення вимог щодо охорони видів тварин, рослин, занесених до Червоної Книги.
ІІІ. В галузі забезпечення екологічної безпеки:
- порушення вимог екологічної безпеки;
- невиконання правил і норм у процесі створення виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідація, захоронення мікроорганізмів, вірусів, інших біологічних активних речовин і продуктів біотехнології;
- порушення вимог пожежної безпеки в лісах;
- виготовлення, зберігання і реалізація заборонених знарядь добування тварин.

Види адміністративно – правових стягнень:
- штраф; вилучення об’єктів правопорушення; позбавлення права заняття спеціальною діяльністю; конфіскація знарядь правопорушення; обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об’єктів. 53
Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративні стягнення до винних осіб можуть застосовуватися за такі порушення вимог, норм та нормативів екологічної безпеки:
невиконання вимог економічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 911), за невиконання обов’язків із реєстрації в судових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62);
пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами і покидьками (ст. 72);
порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 87);
порушення порядку здійснення викиду забруднювальних речовин в атмосферу або шкідливого виливу на неї фізичних і біологічних факторів (ст. 78);
порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 781);
недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщен