Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства
висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне
суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.
В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення
правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і
встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених
Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для
визначення бридичних гарантій реалізації, а також для встановлення
процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та особистих
немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в
тому числі також засобами цивільного процесуального права.
Зокрема ст. 55 Конституції України говорить:
Права і свободи людини захищаються судом
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб
Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого
при Верховній Раді України по правам людини.
Кожен має право посля використання всіх національних засобів правового захисту- звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких являється Україна.
Кожен має право будь-якими не забороняючим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань

). Притягнення до адміністративної відповідальності — обов’язок державних органів, які є суб’єктами виконавчої влади. Їх перелік наводиться у розділі ІІІ КпАП. Суб’єктами адміністративної юрисдикції є також районні (міські) суди (судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, передбачені у ст. 24 КпАП. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності є спрощеним, що створює умови для його опе-ративного і економічного використання. Між правопорушником та органом (посадовою особою), який накладає стягнення, відсутні служ-бові відносини, що є характерним для дисциплінарної відповідальності. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати. До цього виду юридичної відповідальності притягаються порушники загальнообов’язкових правил (норм), встановлених повноважними суб’єктами. Суб’єктами правопорушень можуть бути фізичні особи — громадяни і посадови особи, а за деякі правопорушення — державні службовці (Закон України ”Про боротьбу с корупцією”.

Конституція фактична — це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об'єктив¬ні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають його економічна, політична та соціально-класова основи, які органічно взаємозв'язані між собою.
Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, вторинним, похідним від них засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.
Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла нона своє юридичне втілення чи ні. Це певний порядок державного устрою. Фактична і юридична конституції - цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна.
У сучасних умовах співвідношення між фактичною і юридичною конституціями (її юридичним втіленням) набуло особливої ваги і значення, оскільки основи державного устрою зазнають радикальних змін. Фактична конституція часто випереджає юридичну консти¬туцію, яка стає гальмом розвитку основоположних суспільних відно¬син. Тому першочергове завдання конституційного будівництва — приведення юридичної конституції у відповідність з конституцією фактичною.

Актуальність теми : У сучасний період переходу України до ринкової системи господарювання суттєво змінюється й правове регулювання оплати праці, реальним виявом якого є Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. Він є перспективним розвитком правового регулювання винагороди за працю, оскільки закріпив економічні, правові та організаційні засади заробітної плати працівників, які працюють на підприємствах, незалежно від форм власності підприємств.
Мета дослідження даної теми: Розкриття конкретних прав і обов’язків учасників правовідносин, тобто виявлення правової форми оплати праці.
Предметом дослідження даної теми являється предмет регулювання оплати праці.
Об’єктом дослідження: є ті суспільні відносини, як виникають у суспільстві в зв’язку з реалізацією права на працю і винагороду за неї.
Заробітна плата – це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст.. 1 Закон України «Про оплату праці»). Важливими новелами цього Закону є те, що він містить визначення додаткової та основної заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат і чітко визначає основні правові принципи організації винагороди за працю.

Людина. Горде, крилате слово. Вона приходить у світ маленькою немічною істотою. Робить свої перші кроки, вчиться пізнавати світ. З кожним роком вона стає розумі нашою, досконалішою. Людина починає працювати.
Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і ставить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через ускладнені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався, але не втрачався. Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці, друга – в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідальність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою. Потреби матеріального порядку є головними і становлять основу життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття, люди незалежно від своєї волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми щодо виробництва і розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним.
Об’єднавшись в певні організації, людям легше вирішити ті чи інші питання в економічній, політичній чи культурній і в інших сферах життєдіяльності.
Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах стоять перед Україною, значною мірою залежить від того, чи буде забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості по підвищенню активності як працівника і господаря. Перед громадянами України постало питання зайнятості населення. А чи задумувався хтось із нас, що таке зайнятість?

Пенсія по віку встановлюється з досягненням певного віку і за наявністю стажу роботи.
Пенсія (від лат. pensio – платіж) - це регулярна грошова виплата як матеріальна допомога за віком, з Інвалідності, за вислу¬гу років, у разі втрати годувальника.
Пенсійне забезпечення за віком здійснювалося в СРСР з 1928р.
Пенсії за віком відрізняються від інших видів пенсійного забезпечення, приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років.
Пенсії за віком - головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів пенсіонерів.
У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни / близько 14 млн. осіб / 10 млн. - пенсіонерів за віком.
Пенсії за віком - це є трудовий стаж і законодавець поділяє їх на три види: на загальних підставах, пільгових і спеціальних юридичних підстав.
Загальними підставами /умовами/ пенсійного забезпечення за віком є: пенсійний вік і трудовий стаж установленої тривалості.
Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти - можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці за загальної незмінної тривалості трудового стажу, або за одночасним зниженням вимог до віку і тривалості трудового стажу.
Що ж до спеціальних юридичних підстав, то вони мають значення для окремих категорій громадян: потерпілих від Чорнобильської катастрофи, Інвалідів, учасників війни і сімей загиблих воїнів, багатодітних матерів і матерів-інвалідів з дитинства, жінок, які працювали в текстильному виробництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському господарстві; сліпих і хворих гіпофізарним нанізмом /ліліпутів/; за неповного стажу роботи.

Поняття міжгалузевого управління та його місце у державному управлінському механізмі.
Перед тим як перейти до розгляду поняття міжгалузевого управління я хотів би почати з самого поняття управління. Отже, Управління — це цілеспрямований і постійний процес впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Як об'єкт управління виступають різні явища і процеси: людина, колектив, соціальна спільність, механізми, технологічні процеси, апарати.
Управління як процес впливу суб'єкта на об'єкт управління немислимий без системи управління, під якою, як правило, розуміється механізм, що забезпечує процес управління, тобто безліч взаємозалежних елементів, що функціонують узгоджено і цілеспрямовано. Елементи, що беруть участь у процесі управління, об'єднуються в систему за допомогою інформаційних зв'язків, конкретніше — за принципом зворотного зв'язку.
"Управляти" — значить "направляти, керувати" (отже, мається на увазі і наявність особливостей даного тлумачення: про щось піклуватися, виконувати щось з доручення, виконувати і розпоряджатися).
Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу і розпорядницьку діяльність, здійснювану органами державного управління, наділені міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.
На відміну від галузевого (лінійного) управління, що представляє собою сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому (функціональному) управлінні мають місце горизонтальні відносини, тобто відносини суб'єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покладена в основному на державні комітети, служби, адміністрації й інспекції України, у деяких випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, що відноситься до їх компетенції, а також функціональне регулювання у визначеній сфері діяльності

Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Міліція — це єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.
Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку.
Центральне місце в системі правових актів, що регу¬люють діяльність міліції, посідає Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990р.
Закон складається з 6 розділів:
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Обов'язки і права міліції.
Розділ 3. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.
Розділ 4. Служба в міліції.
Розділ 5. Правовий і соціальний захист. Відповідальність працівників міліції.
Розділ 6. Контроль і нагляд за діяльністю міліції.

Майнові правовідносини виникають між батьками і дітьми, іншими членами сім'ї та родичами.
Майнові правовідносини між батьками і дітьми склада¬ються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв'яз¬ки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться в сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашньої обстановки, гроші та інші цінності); до другої — аліментні зобов'язання батьків і дітей.
Бувають випадки, коли з певних причин у дітей немає батьків і вони залишаються без засобів існування, тому наше законодавство, зокрема глава 13 КпШС, встановлює алі¬ментні обов'язки інших членів сім'ї та родичів по утриман¬ню неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх членів сім'ї .
У сім'ї створюється не лише спільний бюджет для задово¬лення побутових потреб членів сім'ї, але й набуваються пра¬ва на спільні трудові доходи, предмети довгочасного користування, домашньої обстановки, а також такі дорогоцінні об'єкти, як житлове приміщення, дача, автомобіль і таке інше. При нормальних сімейних відносинах тут не буває конфліктів, які потребують правового втручання. Навпаки, при розпаді сімейних правовідносин виникають різні спори і непорозуміння (наприклад, автомобіль або кооперативна квартира були придбані не лише на кошти батьків, але і на кошти, які сину подарувала бабуся, і син вважає себе співвласником машини, співпайовиком житлово-будівельного кооперативу чи співвласником приватизованого житла). Тому законодавство врегульовує пи¬тання про права батьків і дітей на майно.
Одним з найважливіших інститутів сімейного права є аліментні зобов'язання батьків і дітей. Взагалі аліментні право¬відносини характеризуються певними особливостями. Перш за все підстави їх виникнення визначаються законом. І їх зміст не може бути змінений за угодою сторін. До законних
Підстав виникнення аліментних зобов’язань відноситься родство, непрацездатність.
Аліментні зобов’язання є безкоштовними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнені помилково.

Комп'ютеризація суспільства призвела до появи нового, раніше невідомого різновиду злочинності, пов'язаного з крадіжкою, перекрученням або знищенням комп'ютерної інформації.
Тільки за останні роки кримінальне законодавство доповнено рядом норм, якими передбачена кримінальна відповідальність за злочини, раніше невідомі чинному законодавству. До їх числа відносяться і так звані "злочини в сфері комп'ютерної інформації".
Уперше термін " злочину в сфері комп'ютерної інформації " з'явився в 70-ті роки, коли помітно зросло число кваліфікованих фахівців в області електронно-обчислювальної техніки, здатних "проникнути" в комп'ютерні системи і здійснити необхідні маніпуляції з даними і засобами програмування.
Загальноприйнятого визначення злочину в сфері комп'ютерної інформації в нашому законодавстві доки не існує. Частіше всього воно трактується як злочин, об'єктом посягання якого є саме технічні засоби (комп'ютери і периферія ), - як матеріальні об'єкти, так і програмне забезпечення і бази даних.
Є пропозиції під визначенням злочинності в сфері комп'ютерної інформації розуміти "всі злочинні дії, при вчиненні яких комп'ютер є знаряддям або метою їх здійснення".
Злочини в сфері комп'ютерної інформації умовно можна поділити на три основних групи:
злочини в сфері комп'ютерної інформації - майнові (комп'ютерне шахрайство, комп'ютерний саботаж й ін.);
злочини в сфері комп'ютерної інформації проти прав особистості, і, передусім, приватних осіб (несанкціоноване копіювання втручання і перехоплення);
злочини проти суспільних і соціальних правових цінностей (злочини, пов'язані з комп'ютерами; заміна або пошкодження інформації).
Небезпечність злочинів цього виду надзвичайно значна. Вона у багато разів збільшується, коли злочинці отримують доступ до автоматизованих банків даних системи оборони, атомної енергетики.