У процесі своєї життєдіяльності особи вступають між собою в певні відносини, які регулюються нормами права. Цивільне право як галузь права регулює майнові відносини, тобто ті відносини, які пов’язані з приналежністю, набуттям, користуванням та розпорядженням майном.
Майнові відносини, які регулюються цивільним правом, за змістом поділяються на два види:
1) майнові відносини, пов’язані з приналежністю майна певним особам – це відносини власності (відображають існуючий розподіл матеріальних благ між конкретними особами, тобто закріплюють матеріальні блага за конкретним власником);
2) майнові відносини, пов’язані з переходом майна від одних осіб до інших – це відносини в галузі товарообігу (вони виникають на основі договорів).
Цивільне право також регулює і особисті немайнові відносини. Ці відносини виникають у зв’язку із здійсненням особою своїх особистих прав. А особисті права – це блага, які невіддільні від особи: життя, здоров’я, честь, гідність, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства.
Особисті немайнові відносини поділяються на два види:
Законність – один із основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави.
Законність – це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.
До основних принципів демократичної законності належать:
– нерозривний зв’язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;
– обов’язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;
– забезпечення верховенства закону в системі правових актів;
– зв’язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;
– єдність законності та справедливості;
– встановлення дійового контролю та нагляду за дотриманням законності;
– невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.
З правом пов’язано ряд інших понять, які широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць тут посідає поняття правовідносин.
Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що забезпечуються державою.
Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб’єкти, об’єкти, юридичний і фактичний зміст.
Суб’єктами правовідносин вважають учасників, до числа яких можуть належати:
а) фізичні та юридичні особи;
б) державні та громадські організації;
в) різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ та ін.).
Фізичні особи, як суб’єкти правовідносин можуть бути гро
Система права – це внутрішня побудова права, розподіл його на взаємодіючі норми, інститути і галузі.
Первинним похідним елементом системи права є норми права – своєрідний матеріал, з якого складається вся правова будова. Своє оформлення вони одержують у статтях нормативних актів. Як різновид соціальних норм, правові норми покликані регулювати суспільні відносини. Вони містять у собі більш-менш детальні моделі соціальних ситуацій і вчинків людей, оцінюють доречність і корисність людської поведінки та вказують на її наслідки, служать взірцем зразкової поведінки.
Норми права – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які виходять від держави і охороняються нею, надають учасникам суспільних відносин юридичні права і накладають на них юридичні обов’язки.
Норми права мають певну структуру. Вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
Поняття права, його ознаки, функції та джерела
Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те, що вони виникають, коли формується держава; встановлюються або санкціонуються державою; виражають волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішню узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обо’язків; формально визначені та мають чітке визначення форми зовнішнього вираження.
Праву як особливому виду соціальних норм притаманні певні ознаки.
Основними вважають такі:
– нормативний характер, тобто право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;
– норми, що мають загально-обов’язковий характер, поширюються на всіх учасників правовідносин і виконуються без виключень і незалежно від ставлення до норм;
– у нормах виявляється воля держави;
– право – це система норм, тобто правові норми – це не просто сукупність, а єдина система, що діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та складається з інститутів і галузей, що регулюють однорідні суспільні відносини;
– це система формально-визначених норм, зміст яких закріплено в тексті правового документа;
Будь-яка спільність людей, а тим більше суспільство в цілому, вимагає певної внутрішньої організації, узгодженості та упорядкованості, відповідних правил людських стосунків і поведінки.
Упорядкування суспільних відносин або соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, маючи зміст, зумовлений рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства, та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.
Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми відрізняються одна від одної не лише за регульованими сферами суспільних відносин, а й за способами свого встановлення та забезпечення.
За сферами суспільних відносин розрізняють політичні, економічні, організаційні, культурні, естетичні, соціально-технічні та інші норми.
Біженець – особа, яка не є громадянином України і
внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за
ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства
(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних
переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності
та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає
користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи
громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого
попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до
неї внаслідок зазначених побоювань;
Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Стаття 2. Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та
виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не
передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також
міжнародними договорами України.
