Кожна людина свідомо чи несвідомо керується у своїй діяльності певними правилами, тобто зразками належної поведінки, її моделями. Ці правила різноманітні як за змістом (регулюють відносини людей у різних сферах громадського життя – побутові, сімейні, з приводу власності, здійснення політичної влади і т.д.), так і за способами виникнення (можуть установлюватися різними організаціями громадян, органами держави чи складатися історично, у процесі розвитку людства). Без існування правил, що регулюють поведінку людей, було б неможливим й існування самого суспільства.

Типологія держав тісно пов’язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою та методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того самого типу можуть мати місце різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншої – держави різного типу можуть мати однакову форму.

Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, завданнями і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і визначається ним.

1. З якого віку наступає відповідальність дітей за злочини?

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України (КК) кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
Також до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

2. Яке покарання може бути визначено дитині?

Згідно з ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1. Штраф.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Громадські роботи
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
3. Виправні роботи
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
4. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
5. Позбавлення волі на певний строк
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначаються Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. №2235-ІІІ.

1. Які є підстави набуття громадянства України?

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про громадянство України» (надалі – Закон від 18.01.2001р. №2235-ІІІ) громадянство України набувається:

1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

2. Хто має право набуття громадянства України за народженням?

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Згідно з ст. 7 Закону від 18.01.2001р. №2235-ІІІ громадянином України за народженням є:

- Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України.
- Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України.
- Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави.
- Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків.
- Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
- Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем.
Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

2. Які організації контролюють дотримання законодавства з цього питання?

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.
Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

3. Чи є обов’язковими медичні огляди для неповнолітніх та працівників дитячих закладів?

З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Медичний огляд підлітків є обов'язковим для вирішення питання
про прийняття їх на роботу. Медичні огляди працюючих підлітків
повинні проводитись регулярно, але не рідше одного разу на рік.
Власники та керівники підприємств, установ організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду.
Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.

1. Якими правами наділена дитина з моменту народження?

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обв’язки, незалежно від раси, статі, національності, мови, походження, роду занять, фізичного чи психічного стану здоров’я, майнового, соціального становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до тих чи інших політичних партій та громадських організації тощо.
Цивільна правоздатність виникає у момент народження фізичної особи.
Виділяються особисті немайнові та майнові права.
До немайнових прав відносяться ті права, які довічно належать фізичної особі від народження або за законом. Вони не мають економічного змісту та нерозривно пов’язані із особою. Насамперед особа наділяється усіма правами, що вказані у Конституції. Наприклад право на життя (ст.27), право на охорону здоров’я (ст.49), право на свободу та особисту недоторканість (ст.29) тощо.
Окрім Конституції України, фізична особа наділяється також і тими особистими немайновими правами, що встановлені ЦК, зокрема: право на донорство (ст.290 ЦК), право сім’ю (ст. 291 ЦК), право на ім’я (ст.294 ЦК) тощо.
До основних майнових прав фізичної особи відносяться: право власності (ст.13,41 Конституції, глава 23 ЦК), право на заняття підприємницькою діяльністю (ст.42 Конституції, ст.50 ЦК), право здійснювати будь-які правочини, що не суперечать актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст.203 ЦК), право на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом тощо.
Відповідно до ч.4 ст.26 ЦК фізична особа здатна мати інші права, що не встановлені Конституцією України, іншим законом, якщо вони не суперечать актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. У якому випадку наступає обмеження прав дитини (людини)?

Обмеження прав дитини (людини) може бути встановлені тількі у випадках, які встановлені Констітуцією України и Законами України.
Наприклад, засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним.

3.Чи існують обмеження правоздатності в залежності від віку дитини?

Правоздатність – це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки.
Хоча моментом виникнення цивільної правоздатності фізичних осіб законодавець визначив момент народження, він не припускає, що правоздатність це не природне право особи і вона набуває його одразу у повному обсязі. Законодавець вводить положення, відповідно до якого здатність мати окремі права та обов’язки пов’язується з досягненням фізичною особою відповідного віку, у випадках, встановлених законом. Це пов’язано насамперед з тим, що наявність у фізичної особи окремих суб’єктивних прав до досягнення нею певного віку може призвести до того, що хтось зможе зловживати її правами, а інколи навіть і завдавати шкоди її інтересам.