Інститут основ правового статусу особи в системі конституційного права України займає провідне місце. У розділі III Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» міститься 48 статей. У нормах цього розділу в правовій формі розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Система суспільних відносин, які регулює, закріплює і охороняє Конституція, становить конституційний лад України. Основними його складовими частинами є державний і суспільний лад.

Конституційний (державний) лад – це закріплена конституцією система засад організації і діяльності держави та її інститутів.

Природно, що першочерговим для кожної конституції, в тому числі й Конституції України, є загальне визначення характеристики держави, її основних інститутів (атрибутів), конституційно-правового статусу та основних засад (принципів) організації (будівництва) й діяльності.

У найбільш загальному вигляді основи державного ладу можна уявити як систему базових принципів організації (будівництва) та діяльності держави та її найважливіших інститутів. Ці принципи визначають собою суть, тип, форми, функції держави, механізм їх здійснення тощо.

Структурно Конституція України складається з п’ятнадцяти розділів та преамбули.

У преамбулі зазначаються цілі прийняття Конституції.

Розділ І «Загальні засади» містить статті, що визначають основи суспільного ладу, громадянства, положення, які стосуються суверенітету України, соціального захисту її громадян, екологічної безпеки, а також статті, що визначають державну символіку.

Розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» присвячено визначенню основних особистих, політичних, економічних, соціальних прав і свобод громадян України та гарантій їх реалізації, а також обов’язків громадян перед державою і суспільством.

Конституційне право – одна з провідних галузей права України, предметом регулювання якої є найважливіші суспільні відносини. Ці відносини складаються у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Конституційно-правові норми закріплюють насамперед принципи, які визначають устрій держави і суспільства, належність до громадянства, принципи, що характеризують становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи і обов’язки. Предметом конституційного права України є форми безпосередньої демократії, наприклад, вибори, референдум, система органів державної влади, основи їх функціонування, система органів місцевого самоврядування, правовий статус органів законодавчої, виконавчої та судової влади, Конституційного Суду України, прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, порядок їх створення, компетенція, основні форми діяльності. До предмета конституційного права належать питання територіального устрою України, правового статусу Автономної Республіки Крим тощо. Основним джерелом конституційного права є конституція, норми якої мають найвищу юридичну силу в державі, а це означає, що будь-які інші нормативно-правові акти, які приймаються органами державної влади (закони, укази президента, постанови уряду тощо), повинні відповідати їй.

Поведінка людей у суспільстві, врегульована нормами права, може бути правомірною і неправомірною (протиправною).

Правомірна поведінка – це така поведінка, що відповідає вимогам права. Протилежністю правомірної поведінки є поведінка неправомірна, або правопорушення, яким визнається винна протиправна поведінка деліктоздатної особи, що тягне за собою юридичну відповідальність.

Таким чином, можна навести низку ознак правопорушення:

1. Це акт поведінки людей, активна дія або навіть і бездіяльність (наприклад, ненадання допомоги, невиконання умов договору тощо). Правопорушення не буде, якщо загибель людей чи втрата майна викликана якими-небудь природними катаклізмами (повінь, землетрус), а не вчинками людей
2. Це діяння, заборонене саме нормами права. Поведінка, що не відповідає іншим соціальним нормам (моральним, корпоративним або звичаєвим), не буде правопорушенням, якщо вона не заборонена правом
3. Воно заподіює шкоду охоронюваним правом суспільним відносинам, порушує суб’єктивні права їх учасників. Тобто, це діяння шкідливе (іноді говорять – суспільно небезпечне). Якщо поведінка порушує чиїсь права, не охоронювані правовими нормами, то така дія також не буде правопорушенням
4. Це винне діяння. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно. Без цієї ознаки (через малолітство, психічну хворобу або інші обставини) діяння не матиме ознак правопорушення
5. Це діяння особи, здатної нести юридичну відповідальність, деліктоздатної особи. Наприклад, для того щоб нести відповідальність за вчинений злочин, особа повинна досягти певного віку та бути осудною
6. За здійснення правопорушення особа зобов’язана нести юридичну відповідальність – терпіти визначені правом несприятливі наслідки особистого чи майнового характеру.

Норми права регулюють відносини між людьми, надаючи їм особливого характеру – після врегулювання вони стають захищеними засобами державного впливу. І щоб відрізняти такі відносини від інших (неврегульованих нормами права), їх позначають терміном «правовідносини».

Скажімо, відносини між батьками та дітьми щодо надання допомоги по утриманню регулюються правом, а відносини між сторонніми людьми з цього приводу – ні. Так, якщо повнолітній син утримував свою немічну матір, а згодом перестав надавати їй допомогу, вона може стягнути з нього аліменти у судовому порядку. У випадку надання такої ж допомоги сусідці, вона не може просити захисту в суді.

ожну людину, яка вивчає правознавство, має цікавити не лише те, яким є право, його джерела та система. Не менш важливим для вивчення є й питання, яким чином правові приписи втілюються у життя, або реалізуються.

Реалізація права – це втілення встановлених правових норм у діяльність суб’єктів права через використання суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків чи дотримання заборон

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати для реалізації відповідну правову норму, треба знати, де її можна знайти. Допомогу в цьому може надати знання про систему права.

Норми об’єднуються в систему не за випадковими ознаками – між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній зумовленості схожості та відмінностей юридичних норм право подають як визначену систему, до складу якої входять: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права.

Право, як система норм, потребує зовнішнього виразу, аби його можна було сприйняти. Таку зовнішню форму воно отримує в джерелах права, під якими розуміють способи вираження та закріплення правових норм.

До джерел права відносять:

• правовий звичай
• судовий чи адміністративний прецедент
• нормативний договір
• нормативно-правовий акт

Очевидно, що кожна річ, яка існує на землі, відіграє якусь роль, для чогось призначена. Іншими словами – виконує якусь функцію. Скажімо, годинник показує час, будинок служить помешканням для людини, одяг захищає її від вітру, сонця та дощу. Однак чи має якесь корисне призначення держава? Очевидно, що так, у зв’язку з чим можна вести мову і про функції держави.